Чогось сьогодні захотілося мені описати свої враження від подій 1987-го року, коли виникло ото серйозне завалля на вулиці Пархоменка, тепер Вітовського.

Мені тоді було 11 років. Мабуть то було влітку, бо я якраз ночував у будинку своїх бабці і діда на вулиці Пархоменка. Будинок наш розташований біля повороту на вул. Бобинського, це за 700 метрів від краю провалля.

Того ранку, а то була здається неділя, мене розбудив звук напруженого бубоніння. Хтось із кимось про щось говорив і я крізь сон відчув напружену інтонацію, тому і прокинувся.

Далі

...Розумієш, в 2009-му я заробляв скажімо 2400 грн. Кефір коштував 9,13 грн. Зараз я заробляю скажімо 2000 грн і кефір коштує 18,50.

Той самий кефір і той самий я.

Цифри звісно приблизні, але суть у тому, що воно так реально є.

В 2009-му за квартиру треба було платити в середньому 200 грн на місяць - зараз 600, а може і 900 (бо ще не ясно, як то зимою буде виходити).

Ліки, які коштували 8 грн - зараз 32.

Хліб з 4 став 8.

І так можна перераховувати без кінця.

Тепер скажи мені, я це все бачу, йде війна, уряди і президенти створюють видимість, що щось роблять і реально я бачу, що дійсно роблять, бо таки постійно стає гірше; як по Твоєму, я замислююся про другу чи третю дитину? Ні, ну хотіти то я може би і хотів, але реально бачачи ситуацію і розуміючи, що мені вже скоро 40, а заробити НА ЇДУ мабуть скоро можна буде лише на заробітках, я знаючи своє здоров'я і фізичні кондиції усвідомлюю, що краще не залишати родину у злиднях.

Тож переважна більшість людей тверезо подумавши вирішує, що це недоцільно.

І так нас з 2009-го за майже 50 мільйонів вже стало мабуть 45 з гачечком.

Це не геноцид?

Ні, ну якби при тому в країні не було мільярдерів і було видно, що справді країна бідує, але ж ні...

Але знаєш, смішно трохи іноді стає. Бо вже ті, що в 2000-них подороблялися до джипів, зараз реально все більше пішки починають ходити. Бо їх бізнес то переважно перепродаж промислових товарів, а зараз все менше і менше людей дозволяють собі ті товари взагалі купувати. Та навіть ті, що мали продуктові супермаркети, зараз так дуже тонееееенько почуваються.

Знаю, що збоку в то важко повірити, бо важко уявляється, але повір - то дійсно так.

 От подивився я відео про те, як в ЛНР набирають чоловіків до війська прямо на вокзалі та ще прочитав думку на нашому форумі про те, що треба "відокремити сраний даунбас від нормальноі України" і хочеш не хочеш - доводиться замислитися.

А не далі, як нині рано мав нагоду послухати подібний діалог тут.

Стою у банку. Черга, бо банк видає вклади з іншого банку-банкрута, та ще й пісьонери (основні депозитери) поголовно повадилися знімати з депозитів свої кровні.

Перед мною у черзі якийсь літній чоловік і перед ним жіночка середнього віку. Чую розмову (не підслуховую, просто чоловік глухуюватий і не чути неможливо).

Розмова точиться про війну, Донбас, ДНР-ЛНР. Жіночка мабуть з села, чоловік ...

І от що тут дальше сказати? Типу калуський він. Но он русский! Пз-под Питера.

І як йому жіночка не пробувала втовкмачити, що якби бандити не почали стріляти - то і не було б стрілянини і що якби москаль не давав гроші і зброю - то і не продовжувалася б війна - ні в яку!

Вот в Америке каждый штат имеет свою...

Вот была б федерация и было б всё нормально...

Ну і далі в тому ж дусі. Правда, що цікаво, все ДУЖЕ спокійно, без жодного натяку на образи чи ще щось, просто вона йому своє, а він їй своє.

Тут я чуть не написав фразу "ніби кожен на своїй мові говорить" але впіймав себе на думці, що вони таки дійсно говорили кожен на своїй мові.

Тому фраза "нормальна Україна", як то не парадоксально, водночас і неймовірна і реальна.

І ота "нормальна Україна" певно не має територіальних границь, а лише ментальні. Тому нема ніякого шансу на якусь федералізацію, бо то би хіба лоботомію робив, або нову операцію "Вісла".

І звісно з одного боку не можна віддавати ані сантиметра української землі, а з іншого боку, ради загального блага (якби така можливість була) багато хто погодився б на те, щоб Московія забрала Донбас, навіть увесь, але "з усім"

(як у тій байці, про бабу, що чорта висиділа з яйця, а коли захотіла позбутися то мала продати його з якоюсь річчю і в момент продажу сказати фразу "забирай з усім").

А з іншого боку, коли дивишся на "успіхи" нашої "влади" то розумієш, що навіть якби завтра Московія просто взяла і пропала разом з Пу - ми б все одно ще років 25 добивалися, щоб у нас був рівень бодай нинішньої Польщі.

Ось такі невеселі роздуми, навіяні почутим і побаченим.

Кажуть, що обличчям міста є його архітектура.

Не знаю чи то всюди так, але у Калуші це на 100% відповідає дійсності!

Ось гляньте на фото:

Хтось немісцевий мабуть може подумати, що то якась покинута будівля і тому такий бардак.

Але ж ні. Ось крупним планом таблики з попереднього фото.

Показово, що "в народі" будівлю називають не інакше, як "Архітектура"!

Тож чого дивуватися тому, як вигладає решта міста?

Згляньтеся над будинком, панове! Вас то може з Божою поміччю скоротять,

ой, переведуть на інші посади, у зв'язку із боротьбою з хабарниками,

ой вибачте, мав скказати у зв'язку із скороченням кількості дозвільно-контролюючих організацій,

а будинок він же в тому не винен!

Тим більше, що як завалиться, то не буде що давати у заставу за борги ВТС.

Не будьте байдужими!

P.S. якщо вам особисто доводилося заносити у той зацвілий, чи то процвітаючий, будинок грошики, аби вирішити якусь справу з будівництвом - можете описати. Поки що у нас ще не дуже саджають тих хто бере, не те, що тих хто дає   ,  а от людям певно було б цікаво почитати.

Якраз місяць пройшов, з часу публікації про те, як ми марнуємо дорогоцінне (вже навіть і у прямому значенні) тепло. І от сьогодні проходячи повз будинок, де раніше були голі труби я побачив зміни!

Чесно кажучи не знаю, що саме допомогло. Чи сама публікація на сайті, чи кількість її переглядів, чи звернення до місцевого депутата та в.о. мера. Мабуть все разом. Але головне - результат і він відверто радує! Висловлюю подяку тим, хто до цього доклав руки!

Приємно усвідомлювати, що можна щось змінити.

Тож, дорогі краяни, не будьте байдужими та лінивими! Коли бачите якусь проблему, для вирішення якої реально непотрібно якихось шалених мільйонів, а часто достатньо чийогось навіть усного розпорядження - не сидіть на дивані, а бодай зайдіть на сайт міської ради і напишіть звернення до відповідного чиновника! Бо ж бачите, таки допомагає!

Поки по ТВ всіх вчать, як треба утепляти вікна у квартирах, як економити копійку, в іншому місці тисячі викидаються просто на вітер!

Поясню.

Це будинок у Калуші, за адресою Чорновола 7. До речі навпроти Чорновола 12, де міститься купа установ Калуської РДА і до нього тепло йде тими ж трубами.

Опалює будинок котельня, що позаду супермаркету "Фуршет". Котел працює на газі. На тому, який ми все ще купляємо у країни-агресора за валюту, позичену у МВФ.

Крім тих будинків котельня опалює ще 9-типоверхівки на м-ні Шептицького і школу №3.

На відео видно повністю голі труби по яких йде подача тепла і зворотня вода.

Звісно труби у нас всюди не надто ізольовані, але тут просто неймовірна злочинна безгосподарність! Їх можна бодай листям присипати на зиму!

Так триває вже років певно 5, а може й всі 10.

А чому має бути інакше, якщо ВТС начхати які у нього збитки, бо держава і так дасть дотацію. А жителям того будинку начхати, бо їх оплата не залежить від витрат конкретно їх котельні, а хто бідніший той і так отримає субсидію.

І таких труб по місту сотні метрів, а по країні тисячі кілометрів.

І не залежить хто при владі.

Ну не кидайте камінням, але ота версія походження назви від слова "калюжа", яку нашвидкоруч зліпили історик Грабовецький з тодішнім мером Сушком видається мені ДЕЖЕ неправдоподібною. Говорилося, що то мовляв через велику кількість болотистих місцевостей (а де їх нема?), або через те, що "калушами" називали соляні криниці з яких колись добували такі цінну тоді сіль (але щось я не знайшов такого, щоб ті криниці так називали, бо називали їх "жупами").

Друге що спало на думку, що раз назва явно  не означає нічого бодай знайомого чи схожого на якесь слово із української чи польської мов, а додам, що назва міста і в XV ст. звучала так самісінько, як  зараз, то можливо варто все ж повернутися до іншомовного походження назви? Така теорія вже була, але стосувалася татарського слова "каль" - чорний, чи "каляш" - табір.

А мені от прийшла в голову ще одна ймовірна версія походження назви міста.

Якщо порівняти назви сучасних українських міст із назвами угорських то виявиться, що з українських на "Ш" і "Ж" закінчуються лише Калуш і Збараж. При чому назва Збараж співзвучна з Сурож (древня назва м. Судак).

А от серед Угорських міст знаходимо Будайорш, Дунауйварош, Дьйондьйош, Кишкьорьош, Пакш, Сарваш, Сентеш, Шерегейеш.

Кількість вражає, чи не так? При чому жодного з закінченням на "Ж".

Звісно було б добре ,якби знайшлося хоч одне на "луш" чи "уш". Таких нема. Але є цікаві міста, що починаються на літеру "К" -

Калоча  і  Капошвар. Вухо так і чує у них Калуш.

Звісно це лише гіпотеза, але можливо при переселенні мадярських племен, що йшло через наші землі в період з 670-го по 895-й роки, ті племена облюбували собі місцину над рікою Сівка і назвали її Калуш. За століття чи два назва цілком могла прижитися, а вже через шість століть ніхто мабуть і не пам'ятав, звідки взялася назва міста. Ми он через тих самих 6 століть від першої письмової згадки багато знаємо про давню історію міста? Лише те, що описували королівські люстратори. А це ой як мало.

Ти приходиш в установу (і це стосується практично будь-якої держ. установи) і тебе тупо з порога ставлять в позу винного.

І для того навіть не потрібно щось погане казати. Все в інтонації, поглядах, способі відповіді на твої запитання і т.п.

Мені дуже чітко запам'яталася розповідь моєї бабусі.

Одного разу, вже і не пригадую за яких обставин, вона розповіла  мені таке: 

Я вже не пригадую дослівно, як там бабця його відвела у свій кабінет (бо вона була головним бухгалтером) і як заспокоїла, але добре пам'ятаю, з якими емоціями вона розказувала ту історію будучи вже понад 20 років на пенсії!

Не можна дозволяти себе принижувати за власні ж гроші!

Звісно не треба всюди лише ходити як ревізор і шукати приводу для сварки, але і бути ще одним бараном у мовчазному стаді теж не можна!

Як ото воно буває...

Прочитав новину про те, що "у Мостищі виникла пожежа  господарського комплексу" і вкотре мене заїло питання неправильного відмінювання назв населених пунктів Калущини. То ж як правильно, у Мостищі чи у Мостищах?

Ну то мабуть залежить від того, чи Мостищі чи Мостише правильна назва села. І виявилося, що подібно до Добрівлян, які саме так історично називалися, але зараз по всіх документах, картах і дороговказах проходять як Добровляни, Мостищі теж спіткала лиха доля недолугої новації. Історично назва виникла саме через широкі, добротні мости, що були зведені місцевими жителями через два потоки Кропивник і Фурнилів, щоб мати змогу возити крам на ринок до Калуша. Ну але що вже тепер вдієш з тими назвами...

Отак випадково, шукаючи інформацію про Мостищі, натрапив я на статтю у Вікіпедії, у якій досить побіжно згадувалося про те, що саме у Мостищах було знайдено певний рукопис, на основі якого І.Я. Франко потім видав власний твір «Збурення в пеклі».

То ж подаю цитатою знайдений уривок, бо вважаю, що калушанам варто знати такі цікаві факти і пам'ятати про них.

"Не випадково у Мостищах знайдено рукопис драми невідомого автора «Слово про збурення пекла» - культурна пам'ятка першої половини ХVІІ століття. Іван Франко зазначав, що п'єса ця «... замітна своєю мовою і своїм віршовим розміром, подібним до розміру козацьких дум». А ще зауважував, що « ... літом 1894 року мені пощастило віднайти отую драму. Від молодого тоді слухача духовної семінарії, а пізніше - визначного збирача етнографічних матеріалів д.Осипа Роздольського - я одержав невеличкий рукописний зошитець,писаний ... скорописною ручкою Томи Кішка, селянина з Мостищ Калуського повіту ... я перечитав той зошитець і зацікавився ним дуже, бо від першої сторінки побачив, що тексти, переписані Т.Кішком, не власного складання, а ... пам'ятки нашого старшого письменства». У скорому часі оцей рукопис став основою для написання твору «Збурення в пеклі», яке вийшло з-під пера Великого Каменяра."

І ще одна цитата про те, як Франко досліджував знайдені рукописи  з статті Ярослава Мельника у журналі Українське літературознавство. (2011. Випуск 74. С. 3–11)

"На “Слово о збуреню пекла” І. Франко натрапив улітку 1894 р. у рукописній книжечці селянина з Мостищ Калуського повіту в Галичині Томи Кишка (передав її Франкові фольклорист О. Роздольський, тоді студент духовної семінарії) серед інших текстів, “писаних сучасною скорописсю” [26, т. 37, с. 460]. Свою знахідку дослідник оприлюднив двічі. Уперше в статті “Южнорусская пасхальная драма” (1896) зі згада-ного щойно рукопису Томи Кишка, “не змінюючи ні в чому тексту, але згладжуючи дещо правопис та інтерпункцію, зазначуючи рядки і вказуючи крапками місця, де [...] в тексті є прогалини” [26, т. 30, с. 266]. Удруге – 1908 року у розвідці “Слово про збу-ренє пекла. Українська пасійна драма”, де зробив цікаву реконструкцію пам’ятки на основі прототипу тексту Томи Кишка – старшої копії селянина Яковини з тих самих Мостищ, “значну поправнішої від копії Кишкової” [26, т. 37, с. 462], яку отримав за посередництвом І. Куровця, а також трьох неповних копій драми з бібліотеки Народ-ного дому у Львові. “Порівнюючи і комбінуючи чотири тексти, Франко реконструював майже повністю цікавий і колоритний текст, ще раз показавши себе прекрасним тек-стологом і майстром реконструкції."

То ж якщо вас зацікавив згаданий рукопис і якщо вам цікаво якою мовою розмовляли наші предки на початку XVII століття, ви можете ознайомитися з текстом  тут. А я з вами прощаюся до наступних "випадкових невипадковостей".

Мабуть ви чули такий вислів і можливо навіть знаєте, що так кажуть (принаймні на Калущині), коли хтось голосно і смачно відригує у присутності інших.

Чого я про це завів мову?

Це цікава річ, як виникають такі народні крилаті вислови?

Вислову однозначно понад 100 а то і понад 200 років (принаймні я вперше почув його від свого діда, майже ровесника ХХ ст.).

Я якось подумував над питанням "А хто ми?". Ну типу ми ж не гуцули і не лемки. А в газетах нас часто називають бойками.

Але оцей маленький вислів доводить, що вже щонайменше 100 років тому було чітке розділення - бойки то аж за Зеленим Яром туди в бік гір, а тут ні!

Можна було б подумати, що то можливо міщани так себе відділяли від не міщан, але ні, вислів так само часто зустрічається і в селах біля Калуша, принаймні у ближніх селах. То ж ми не бойки, хоча мабуть з ними сильно перемішані. І окремої назви мабуть вже нема, бо етнічні групи з плином часу знівелювалися і зберегли свою цілісність і ідентичність лише у важкодоступних районах.

От так з маленької приповідки може вирости ціле історичне міні-дослідження