...Розумієш, в 2009-му я заробляв скажімо 2400 грн. Кефір коштував 9,13 грн. Зараз я заробляю скажімо 2000 грн і кефір коштує 18,50.

Той самий кефір і той самий я.

Цифри звісно приблизні, але суть у тому, що воно так реально є.

В 2009-му за квартиру треба було платити в середньому 200 грн на місяць - зараз 600, а може і 900 (бо ще не ясно, як то зимою буде виходити).

Ліки, які коштували 8 грн - зараз 32.

Хліб з 4 став 8.

І так можна перераховувати без кінця.

Тепер скажи мені, я це все бачу, йде війна, уряди і президенти створюють видимість, що щось роблять і реально я бачу, що дійсно роблять, бо таки постійно стає гірше; як по Твоєму, я замислююся про другу чи третю дитину? Ні, ну хотіти то я може би і хотів, але реально бачачи ситуацію і розуміючи, що мені вже скоро 40, а заробити НА ЇДУ мабуть скоро можна буде лише на заробітках, я знаючи своє здоров'я і фізичні кондиції усвідомлюю, що краще не залишати родину у злиднях.

Тож переважна більшість людей тверезо подумавши вирішує, що це недоцільно.

І так нас з 2009-го за майже 50 мільйонів вже стало мабуть 45 з гачечком.

Це не геноцид?

Ні, ну якби при тому в країні не було мільярдерів і було видно, що справді країна бідує, але ж ні...

Але знаєш, смішно трохи іноді стає. Бо вже ті, що в 2000-них подороблялися до джипів, зараз реально все більше пішки починають ходити. Бо їх бізнес то переважно перепродаж промислових товарів, а зараз все менше і менше людей дозволяють собі ті товари взагалі купувати. Та навіть ті, що мали продуктові супермаркети, зараз так дуже тонееееенько почуваються.

Знаю, що збоку в то важко повірити, бо важко уявляється, але повір - то дійсно так.