Чогось сьогодні захотілося мені описати свої враження від подій 1987-го року, коли виникло ото серйозне завалля на вулиці Пархоменка, тепер Вітовського.

Мені тоді було 11 років. Мабуть то було влітку, бо я якраз ночував у будинку своїх бабці і діда на вулиці Пархоменка. Будинок наш розташований біля повороту на вул. Бобинського, це за 700 метрів від краю провалля.

Того ранку, а то була здається неділя, мене розбудив звук напруженого бубоніння. Хтось із кимось про щось говорив і я крізь сон відчув напружену інтонацію, тому і прокинувся.

Читати далі...

...Розумієш, в 2009-му я заробляв скажімо 2400 грн. Кефір коштував 9,13 грн. Зараз я заробляю скажімо 2000 грн і кефір коштує 18,50.

Той самий кефір і той самий я.

Цифри звісно приблизні, але суть у тому, що воно так реально є.

В 2009-му за квартиру треба було платити в середньому 200 грн на місяць - зараз 600, а може і 900 (бо ще не ясно, як то зимою буде виходити).

Ліки, які коштували 8 грн - зараз 32.

Хліб з 4 став 8.

І так можна перераховувати без кінця.

Тепер скажи мені, я це все бачу, йде війна, уряди і президенти створюють видимість, що щось роблять і реально я бачу, що дійсно роблять, бо таки постійно стає гірше; як по Твоєму, я замислююся про другу чи третю дитину? Ні, ну хотіти то я може би і хотів, але реально бачачи ситуацію і розуміючи, що мені вже скоро 40, а заробити НА ЇДУ мабуть скоро можна буде лише на заробітках, я знаючи своє здоров'я і фізичні кондиції усвідомлюю, що краще не залишати родину у злиднях.

Тож переважна більшість людей тверезо подумавши вирішує, що це недоцільно.

І так нас з 2009-го за майже 50 мільйонів вже стало мабуть 45 з гачечком.

Це не геноцид?

Ні, ну якби при тому в країні не було мільярдерів і було видно, що справді країна бідує, але ж ні...

Але знаєш, смішно трохи іноді стає. Бо вже ті, що в 2000-них подороблялися до джипів, зараз реально все більше пішки починають ходити. Бо їх бізнес то переважно перепродаж промислових товарів, а зараз все менше і менше людей дозволяють собі ті товари взагалі купувати. Та навіть ті, що мали продуктові супермаркети, зараз так дуже тонееееенько почуваються.

Знаю, що збоку в то важко повірити, бо важко уявляється, але повір - то дійсно так.

 От подивився я відео про те, як в ЛНР набирають чоловіків до війська прямо на вокзалі та ще прочитав думку на нашому форумі про те, що треба "відокремити сраний даунбас від нормальноі України" і хочеш не хочеш - доводиться замислитися.

А не далі, як нині рано мав нагоду послухати подібний діалог тут.

Стою у банку. Черга, бо банк видає вклади з іншого банку-банкрута, та ще й пісьонери (основні депозитери) поголовно повадилися знімати з депозитів свої кровні.

Перед мною у черзі якийсь літній чоловік і перед ним жіночка середнього віку. Чую розмову (не підслуховую, просто чоловік глухуюватий і не чути неможливо).

Розмова точиться про війну, Донбас, ДНР-ЛНР. Жіночка мабуть з села, чоловік ...

І от що тут дальше сказати? Типу калуський він. Но он русский! Пз-под Питера.

І як йому жіночка не пробувала втовкмачити, що якби бандити не почали стріляти - то і не було б стрілянини і що якби москаль не давав гроші і зброю - то і не продовжувалася б війна - ні в яку!

Вот в Америке каждый штат имеет свою...

Вот была б федерация и было б всё нормально...

Ну і далі в тому ж дусі. Правда, що цікаво, все ДУЖЕ спокійно, без жодного натяку на образи чи ще щось, просто вона йому своє, а він їй своє.

Тут я чуть не написав фразу "ніби кожен на своїй мові говорить" але впіймав себе на думці, що вони таки дійсно говорили кожен на своїй мові.

Тому фраза "нормальна Україна", як то не парадоксально, водночас і неймовірна і реальна.

І ота "нормальна Україна" певно не має територіальних границь, а лише ментальні. Тому нема ніякого шансу на якусь федералізацію, бо то би хіба лоботомію робив, або нову операцію "Вісла".

І звісно з одного боку не можна віддавати ані сантиметра української землі, а з іншого боку, ради загального блага (якби така можливість була) багато хто погодився б на те, щоб Московія забрала Донбас, навіть увесь, але "з усім"

(як у тій байці, про бабу, що чорта висиділа з яйця, а коли захотіла позбутися то мала продати його з якоюсь річчю і в момент продажу сказати фразу "забирай з усім").

А з іншого боку, коли дивишся на "успіхи" нашої "влади" то розумієш, що навіть якби завтра Московія просто взяла і пропала разом з Пу - ми б все одно ще років 25 добивалися, щоб у нас був рівень бодай нинішньої Польщі.

Ось такі невеселі роздуми, навіяні почутим і побаченим.

Кажуть, що обличчям міста є його архітектура.

Не знаю чи то всюди так, але у Калуші це на 100% відповідає дійсності!

Ось гляньте на фото:

Хтось немісцевий мабуть може подумати, що то якась покинута будівля і тому такий бардак.

Але ж ні. Ось крупним планом таблики з попереднього фото.

Показово, що "в народі" будівлю називають не інакше, як "Архітектура"!

Тож чого дивуватися тому, як вигладає решта міста?

Згляньтеся над будинком, панове! Вас то може з Божою поміччю скоротять,

ой, переведуть на інші посади, у зв'язку із боротьбою з хабарниками,

ой вибачте, мав скказати у зв'язку із скороченням кількості дозвільно-контролюючих організацій,

а будинок він же в тому не винен!

Тим більше, що як завалиться, то не буде що давати у заставу за борги ВТС.

Не будьте байдужими!

P.S. якщо вам особисто доводилося заносити у той зацвілий, чи то процвітаючий, будинок грошики, аби вирішити якусь справу з будівництвом - можете описати. Поки що у нас ще не дуже саджають тих хто бере, не те, що тих хто дає   ,  а от людям певно було б цікаво почитати.

Якраз місяць пройшов, з часу публікації про те, як ми марнуємо дорогоцінне (вже навіть і у прямому значенні) тепло. І от сьогодні проходячи повз будинок, де раніше були голі труби я побачив зміни!

Чесно кажучи не знаю, що саме допомогло. Чи сама публікація на сайті, чи кількість її переглядів, чи звернення до місцевого депутата та в.о. мера. Мабуть все разом. Але головне - результат і він відверто радує! Висловлюю подяку тим, хто до цього доклав руки!

Приємно усвідомлювати, що можна щось змінити.

Тож, дорогі краяни, не будьте байдужими та лінивими! Коли бачите якусь проблему, для вирішення якої реально непотрібно якихось шалених мільйонів, а часто достатньо чийогось навіть усного розпорядження - не сидіть на дивані, а бодай зайдіть на сайт міської ради і напишіть звернення до відповідного чиновника! Бо ж бачите, таки допомагає!