АНТІН МОГИЛЬНИЦЬКИЙ
(1811-1873 рр.)
Щаслива Калущина, що народила визначного галицького письменника Антона Любича Могильницького, товариша і наступника будителя Галицької України Маркіяна Шашкевича та його соратників. Про життя, письменницьку та громадську діяльність А. Могильницького написано досить багато праць. Найбільше відомостей можна почерпнути у приватному фонді відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки НАН України [39], де збереглось чимало цікавих сторінок про життя і просвітницьку діяльність цього "бояна Галицької раті", як його назвав буковинський соловейко Юрій Федькович. Антін Могильницький народився З березня 1811 року в селі Підгірках поблизу Калуша в сімї убогого священика. На другому році життя Антона помер його батько. Дитячі роки майбутній письменник і громадський діяч провів з матірю та вітчимом у м. Солотвині на Богородчанщині. Сюди сімя переїхала після смерті батька — 1813 р. Гімназійну освіту юний Антін здобував у м. Бучачі, Чернівцях, Будапешті. 1837 року він вступив до Львівської греко-католицької семінарії, яку успішно закінчив через три роки. Після закінчення духовної семінарії Антін Могильницький зайняв спочатку посаду парафіяльного адміністратора в с. Зборі Калуського повіту, а потім перенісся у старовинне село Комарів біля Галича. За словами літературознавця Осипа Петраша, "це був зоряний час у його літературній діяльності. Майже всі свої найкращі твори він написав тут". Літературну діяльність молодий Могильницький почав у 1838 році в стінах духовної семінарії, де написав свої перші вірші. В. Качкан згадує, що зберігся конспект промови "Про обовязки підданих", виголошеної перед семінаристами 19 листопада 1839 р. Це високопатріотичний і змістовний текст, викладений староукраїнською мовою, що є блискучим зразком красномовства. Боротьба за рідну мову і літературу стає для Могильницького кровною справою, головним змістом його поезії і публіцистики. "Житє Могильницького від самого 1839 року до єго смерті,— писав Іван Франко,— було немов дзеркалом, в котрім досить живо відбивалися пориви, надії та судьба галицько-руського народу". У вірші "Рідна мова" А. Могильницький висловився, подібно до Маркіяна Шашкевича, про безсмертя рідного слова:
Кожний нарід, хоч би дикий,
Любить свій родинний край,
Любить отцівські язики.
Свою мову — свій звичай...
Мильший єму край родимий,
Мильший отців тісний кут,
Як багатий світ імінний,
Где з золотих кубків пють .
"З-під тягару долговрсмснного лишенія, забвенія, розст-роснія і запустінія видобувасся нині пробуджена словесність руська так тяженько і поволі, як з-під заморози і снігу пер-вий ряст весняний, котрого-то, хотяй облесні лучі полудневого сонця хвилями до житя пробуджують, однако ж допікаючий потяг сіверного вітру і докучливі приморозки знову валять і часто приголомшують" ,— писав у передмові до поеми "Скит Манявський" Могильницький. Революційні події 1848 року дали письменникові ще більшу наснагу до літературної і громадської діяльності. Саме в цей час на матеріалах народних переказів написав він свою найкращу поему "Скит Манявський", баладу "Русин—воїн". А. Могильницький хотів видавати у Станіславові літературний журнал. Про свій намір він писав Якову Головацькому в листі від 10 липня 1848 року: "Я гадаю так-же, що писати й видавати яке часописьмо в Станіславі. Піллер спровадив уже з Липська букви гражданські, а тепер післав по кирилику, але дуже здаєся дорогий: від аркуша близько 40 флоринів срібною монетою. Я гадав би-м видавати два аркуші на місяць, але не вдаючися в плітки політичні, писати щось з історії, географії, статистики народу і землі руської, уділяти відомості літератські, господарські, звичайові й обичайові і брати під здорову критику все тото, що ся для русинів доброго і шкодливого діє на світі". Можливо, в цьому часописі А. Могильницький хотів надрукувати щось з життя Підгірок і Калуша, куди він навідався навесні 1848 року і де, за спогадами, збирав якісь матеріали. У буремному 1848 році письменник поринув у громадсько-політичну роботу, зокрема, у Станіславові. Саме тут, на Станіславівському соборі, він виступив з палкою промовою, яку Іван Франко назвав однією з перших "маніфестацій руських в тім памятнім році". Основним змістом її був заклик до єднання українського і польського народів у боротьбі за демократичні права і свободи. Палкий поборник єднання цих двох словянських народів, А. Могильницький ясно говорив, що "нам потреба народної єдності, єсли ми з-під тяжкого ярма абсолютизму хочемо цілком видобутися і тих прав і свободи, котрі нам конституцією суть обіцяні, але ще не сповнені" . 1859 року письменник переїхав у с. Бабчс, де посів парафію. Тут у 1861 році його обирають до першого Галицького краєвого сейму, де він часто виступав. Сейм делегував Антона Могильницького до віденської Державної Ради. Це було нелегке і авторитетне державне визнання. Однією з кращих є його промова, виголошена у Відні 27 червня 1861 р.: "Яко русин з роду говорю я з глибини руського серця, що руський язик є цвітущий, совершенний і був колись язиком польського королівського двора і дворян... Нині твердять наші противники, що руський язик не спосібний до шкіл, до науки". Відомий літературознавець Володимир Качкан відзначає, що така оборона українського народу і його національної мови мала велике загальнонаціональне значення, через що українські поети активно відгукнулися на цю промову, а Юрій Федькович зложив йому поклін, вітаючи піснею "пресвітлого Бояна галицької раті" . Незважаючи на щоденні турботи про хліб насущий, про виховання дітей, яких було 13, піклування про здоровя, Антін Могильницький продовжує літературну діяльність. Він пише чудові вірші: "Згадка старовини" (Вінок русинам на обжинки.— Відень, 1846.— Ч. 2.— С. 42—44), "Пробудися, соловею", "Ученим членам Руської Ради", "Судьба поета" та інші. 13 серпня 1873 року, будучи проїздом у с. Яблуньці Богородчанського округу, А. Могильницький несподівано помер. Похований він на місцевому цвинтарі. Довго могила була запущена, але львівські патріоти всупереч комуністичним чиновникам за одну ніч таємно впорядкували її і встановили 1985 року надмогильний памятник. Про життя та письменницьку і громадську діяльність Антона Могильницького писали літературознавці, його творчість особливо високо цінував Іван Франко.
Нові коментарі
Молодіжна рада Калуша ініціює перейменування дитячого садка
Три доби без води. Стало відомо, коли увесь Калуш опиниться без водопостачання
У бою на Бахмутському напрямку загинув калушанин Володимир Стус
У Калуші зробили перший крок до перейменування вулиць
Опалювальний сезон під загрозою. Калуська ТЕЦ може зупинитися
На Калущині судитимуть жінку за виготовлення та збут порнографії