Не так давно у й без того роздутому штаті апарату міської ради Ігорем Насаликом було ініційовано відновлення роботи відділу внутрішньої політики та зв’язків із громадськістю. Це так офіційно іменується те, що на сьогодні має куди простішу назву – PR-відділ – завданням котрого є формування позитивного іміджу. Та, за моїм особистим переконанням, Ігор Степанович ні у чому так не відзначився, як у створенні собі доброго іміджу. Тож навіщо йому було відновлення роботи такого відділу? Тим паче, що результати напрацювання пана Шинкаря – головного з PR-у міської влади, м’яко кажучи, залишають бажати кращого...

Справді, Ігор Насалик добре вміє себе позиціонувати, проте з логікою в нього завжди спостерігалися негаразди. Так і тут – створивши відділ внутрішньої політики та зв’язків із громадськістю, доручив йому за­йматися... адмін­реформою. Перепрошую, та внутрішня політика, впроваджувана PR-відділом, повинна стосуватися виключно працівників організації, в структурі котрого є дана штатна одиниця. Тим не менше, з-під пера Миколи Шинкаря вийшов проект закону про експеримент із адміністративно-територіальної реформи на Калущині, що навряд чи мав шанси на прийняття, бо як, зокрема, суперечив Конституції України й не мав жодних економічних обґрунтувань представлених у ньому пропозицій. По реєстрації даного законопроекту у ВРУ керівник відділу внутрішньої політики та зв’язків із громадськістю інтенсивно зайнявся агітаційною роботою у штабі кандидата в народні депутати Валерія Келестина – і це все в робочий час.

Після того, як стали зрозумілими результати виборів, стратегічний PR-хід знову зробив мер, заявивши про перестановку двох своїх заступників із гуманітарних питань. Громадськість відреагувала відповідно – замість обговорення зрадницької позиції міської влади, використання адміністративного ресурсу та тиску в агітації за кандидата від Партії регіонів і відсутності з цього приводу реакції представників депутатського корпусу,  активно почала передбачати подальші репресії, що посиплються на голови непокірних бюджетників. Згодом пригадали, що міський бюджет пустий, на зарплати вчителям і медикам грошей немає, а у владі вирішили зекономити на освітній сфері, позбавивши вчителів їх винагород і навіть скоротивши години викладання у позашкільних закладах освіти. У відповідь на що в газеті «Вікна» вийшла критична публікація щодо моральності отримання очільниками міста 100% надбавок за інтенсивність та 100% премій щомісячно, коли тепер будуть економити на людських кишенях. Ця стаття викликала реакцію відділу зв’язків із громадськістю міської ради. Так із формулюванням, що начебто дана публікація сприяє формуванню негативної громадської думки стосовно спроможності виконавчих структур міської ради управляти містом, пан Шинкар видав дві статті, в котрих ефективність роботи місцевої громади дописує у здобутки міській владі та видає бажані досягнення очільників міста за дійсні. Звісно, що така діяльність PR-відділу не залишилася поза увагою громади, й на сайті «Калуш ІНФО» рясніють обурені коментарі читачів, що свідчить лише про посилення формування негативної громадської думки стосовно діяльності виконавчих структур міської ради.

Провал роботи відділу внут­ріш­ньої політики та зв’язків із громад­ськістю очевидний. Та складно було б провалити висвітлення діяльності структур міської ради та самого міського голови, коли б не була провальною сама їхня діяль­ність.

Як відомо, міська влада не займається заробітком грошей, а лише розпоряджається коштами громади, котрі та сплатила у виглядів податків, оплат тощо. Інша справа, що влада своїми рішеннями, якістю стратегії дій та взаємовідносин із представниками інших гілок влади здатна впливати на здатність громади заробляти. Тобто, управлінські рішення міської влади можуть як допомагати, так і заважати економічному розвитку громади.

Так, до прикладу можна розглянути вирішення міським головою питання сплати відрахувань на соціально-економічний розвиток ТОВ «Карпатнафтохім» та ЗАТ «ЛУКОР». Мер міста вважав за доцільне подібне питання з потужним інвестором вирішувати на рівні скандалів та пустих погроз, які призвели до створення негативного інвестиційного клімату в місті, що, ймовірно, і стало головною причиною відсутності на наших теренах нових інвесторів упродовж усього правління Ігоря Степановича. Але ж залучення інвестицій – чи не єдиний шлях здолати наболілу проблему калушан – безробіття. Та, очевидно, така проблема міщан меру байдужа. Адже й інше його економічне рішення ніяк не сприяє збільшенню робочих місць у Калуші – зростання грошової оцінки землі, що суттєво збільшило розміри земельного податку й оренди. І саме цим рішенням пан Насалик пишається, бо ж як відкрито заявляє про те, що його головним досягненням є збільшення бюджету міста 2007 року в рази.

Зрозуміло, що для вирішення комунальних проблем міста потрібно було звідкілясь брати гроші. Проте, навіщо було з податків робити зашморг для малого та середнього бізнесу? А те, що з орендної плати на землю зробили саме зашморг для підприємництва міста, сумніви розвіялися влітку 2011 року, коли у розпал економічної кризи, в момент значного падіння купівельної спроможності населення за ініціативою міського голови була вкотре підвищена орендна плата за землю. Сьогодні, після введення в дію Податкового кодексу, котрий перемістив Україну на 181-е місце з 183 можливих за рейтингом податкових систем світу Всесвітнього банку Paying Taxes – спостерігаємо як вимирає малий бізнес та хіба дивуємося, що ще вижив середній.

Саме цією ціною оплачені комунальні досягнення пана голови. А якщо брати до уваги те, що коштом громади утримується відділ із питань інвестицій, що вже 6 років демонструє марність свого існування, та відділ економіки з окремим заступником міського голови з економічних питань, звіт про роботу котрих більше пасує відділу статистики – то постає питання, навіщо громада платить зарплатню й не малу всім цим людям, у той час, коли вони жодної користі для самої громади не несуть. Бо ж як, ані відділом, ані заступником із економічних питань не було підготовлено доповіді прогнозу впливу на економічний розвиток міста підвищення орендної плати на землю, котрий гідно було б зачитати на сесії перед депутатами під час розгляду цього питання. Проте, вражає навіть не це. Свого часу популяризувалася думка, що пан Насалик є колишнім бізнесменом – тож він, за визначенням, повинен розуміти наслідки таких своїх рішень для бізнесових кіл, те, що такими рішеннями він ставить під загрозу існування підприємництва в місті, що матиме негативний вплив для розвитку громади в цілому. Тож, якби в пана Насалика хоч колись був власний бізнес, розвитком та розбудовою котрого він би опікувався – він ніколи б не вчинив подібного з калуськими підприємцями. Інше питання, коли весь бізнес пана голови полягав лише у спекулятивних оборудках, що було логічно й навіть потрібно для пострадянського простору. Проте, сьогодні перетворилося у звичайну гонитву за наживою без жодних моральних обмежень такому – от і маємо розвал «Сільгосптехніки» у Войнилові та парканець довкола залишків кінотеатру в центрі міста.

Щодо благодійницьких щедрот Ігоря Насалика – то більша їх частина оплачена з кишень калушан. І це сьогодні міська влада пишається одинадцятьма так званими соціальними програмами, бо ще кілька років тому Ігор Степанович не надто бажав згадувати, як із бюджету міста була переведена чимала сума Львівському ФК «Карпати», палким уболівальником котрого він є. Тепер наш мер коштом громади міста спонсорував довколишні села. А вищезгадані «соціальні програми» насправді являють собою лише рядки у видатках міського бюджету, які жодним чином не вирішують соціальних проблем, а існують задля полегшення й без того не надто обтяжливої праці трьох заступників із гуманітарних питань. Бо соціальна програма – це комплексні дії, що направлені на вирішення конкретної соціальної проблеми. І роздача бюджетних коштів у сумі, що не може вирішити цю проблему, жодного до того відношення не має, бо самої проблеми не вирішує. Зате заступникам Романко та Табачук не потрібно перейматися пошуком фондів та меценатів для допомоги нужденним – витягли з бюджету, всі скажуть, що то Насалик дав.

Ще одним цікавим аспектом діяльності нашої влади, яким хизуються і регулярно висвітлюють у ЗМІ, є ремонтні роботи у ЦРЛ, на котрі виділені великі суми з бюджету. Відповідно до процедур освоєння таких сум, влада повинна би готувати та проводити тендери на ці підряди. Але на сайті міської ради у мережі Інтернет оприлюднені останні відомості про проведені тендери, датовані ще 2011 роком. Тож стає зрозумілим, що «ефективний» управлінський менеджмент команди міського голови додумався роздрібнити обсяги, а відповідно й суми витрат на підряди до граничних 300 тис. грн. задля обходу прозорої процедури обрання підрядника. Натомість, роздавати такі підряди підприємцям до себе наближеним, значна частина котрих особисто засідає у міській раді. Чи не завдяки так розданим підрядам ми не почули й звуку від депутатів міської ради про адміністративний ресурс, що застосовувався під час передвиборчої агітації?

І таких питань – безліч. Та от питання роздуття штатів структурних підрозділів міської ради вже стає анекдотичним. Бо якою логікою керуються у нашій владі, пропонуючи додати ще штатних одиниць до різноманітних відділів та відділочків і в той же час визнаючи відсутність фінансів на виплату заробітних плат – загадка. Кількісний апарат Калуської міської влади в рази перевищує затверджені норми на державному рівні, яких успішно дотримуються в інших містах, не створюючи додаткового економічного навантаження на бюджет громади. Але обурює навіть не це, а використання владою на власні представницькі потреби близько 1,5% міського бюджету. Такого марнотратства не дозволяє собі жодна з прибуткових організацій, підприємство чи бізнес-структура, що планує використати на представницькі цілі не більше 0,5% ними зароблених коштів. А міська рада, нагадаю, є неприбутковою організацією, жодної копійки не заробляє, а лише розпоряджається коштами громади. Тож якою мораллю керувалися наші владні мужі, плануючи у річному бюджеті, що лише трохи перевищує 200 млн. грн., видатки на власні гулянки в 3 млн. грн. і хизуючись, що на потреби онко­хворих планують виділити 1 млн. грн. – важко зрозуміти.

Надія МЕЛЬНИКОВА

Західний вісник ⁰