Звичайно, що Калушу набагато більше років, але саме 578 років має перша відома письмова згадка про наше місто  – датована 27 травня 1437 року. Тому ми й святкуємо День міста в останню неділю травня. А 466 років тому Калуш отримав статус «вільного міста»  на Магдебурзькому праві – тобто законне право називатися містом…

Напередодні я переглядав матеріали про історію Калуша. За 578 років свого задокументованого існування Калуш пережив безліч подій, злети та падіння, розвиток і знищення.

 Але вистояв, вижив, розвивався далі. Не можна не звернути увагу на те, що як і вся історія України, історія Калуша складається зі смуг: біле-чорне, біле-чорне. Так жили наші пращури, так живемо і ми.

В 1435 році в краї було повсюдно запроваджено польське право та польські суди. З часу першої згадки (1437 р.) Калуш розвивався – були побудовані римо-католицький костел 1469 року (при якому від 1478-го діяли лікарня та школа), солеварні тощо. З 1549 року Калуш став «вільним містом» на Магдебурзькому праві із власним гербом, на якому три топки (стопки) солі на червоному тлі свідчать про солеваріння як основний промисел. Почали роботу солодовня та броварня. Збудовано замок.

1594 рік, липень. Татарський набіг на Калуш. Місто було зруйновано дощенту.

Містечко перебудовується на початку XVII століття. Після найбільшого розорення татарами 1617, 1620, 1621 років та великої пожежі Калуш перебудувався в нову осаду. Процес перебудови Калуша тривав до 1630 року, тоді місто набуло нового вигляду. Запрацювали численні крамниці та млин...

В 1767 році Калуш спіткала велика пожежа, яка виникла стихійно, а в 1770 році епідемія холери обезлюднила місто.

25 вересня 1772 року наш край приєднують до Австро-Угорщини. Ремісники, спеціалісти з найрізноманітніших галузей промислового виробництва розгортають тут виготовлення солі, селітри, поташу тощо. Починає діяти місцева школа з викладанням в ній німецькою мовою, в 1811 році було відкрито двокласову народну школу, в 1847 році в Калуші працювала чотирикласова хлоп’яча і однокласова дівоча школи. У 1808 році калушани, брати Фельчинські, започаткували в Калуші фабрику, що відливала знамениті на всю Європу дзвони. 1869 року у Калуші збудували фабрику, що переробляла калійні руди. 1875 року була введена в дію Залізниця Ерцгерцога Альбрехта і відкрита станція «Калуш». В 1876 році засновано Народний банк.

За часів Австро-Угорщини було побудовано знамениту міську ратушу, яку пізніше понищила пожежа. За часів відновленої незалежності її намагалися відбудувати, але 2013 р., за часів януковщини, вона остаточно згоріла…

На початку 20 сторіччя (у 1909 році) в Калуші було відкрито перший кінотеатр. Через сто років у місті закрився останній діючий кінотеатр…

На початку першої світової війни, з приходом російських військ, Калуш зазнав багато лиха. Під час відступу російської армії з Галичини влітку 1917 р. її частини розгромили місто. Було знищено до 65% міського житла.

2 листопада 1918 року в місті та повіті Калуш було встановлено владу Української держави – ЗУНР. Вагому роль у встановленні влади Української держави на Калущині відіграв батько Степана Бандери – священик отець Андрій Бандера – делегат до Української Національної Ради ЗУНР від повіту Калуш. У місті було створено державно-повітове управління секретаріату ЗУНР, почала виходити газета «Голос Калущини», було організовано українську гімназію.

У 1919 р. Калуш разом з усією Галичиною знов офіційно потрапляє під владу Польщі. І цей період хоч і був непростий для українців, але все ж цікавий загалом. Місто відбудувалося, на ТЕСПі впроваджувалися новітні технології, люди отримували високу заробітну платню, активізувалися громадські організації, преса, українці відбудували свій Народний дім, церкву, активно працювала молочарня «Маслосоюзу» та ін.

А у 1939 році наш край переходить під владу Радянського Союзу, який разом з гітлерівською Німеччиною роздирають Польщу навпіл. 22-29 червня 1941 року НКВС провів масове винищення в’язнів у тюрмах Західної України. 23 червня Калуш було бомбардовано німецькими літаками. 2 липня у Калуш увійшли угорські частини, які згодом передали владу німецьким окупантам.

У липні 1944 року Калуш було звільнено радянськими військами.

Потім, після 1944-го, почалися тривалі репресії, депортації. Калуш втратив найдорожче – людей. Близько 14 тис. мешканців міста зникли з лиця землі…

Радянській владі вдалося докорінно змінити індустріальне обличчя Калуша у післявоєнні роки. Будувались хімічні заводи, житлові будинки, зводились новобудови соціальної сфери, розвивалось сільське господарство. Проте нищилась екологія, лютував войовничий атеїзм, руйнувались церкви і монастирі, насильно русифікувалось місцеве населення.

За часів незалежності, відновленої 1991 року, місто продовжувало розвиватися. Сучасний Калуш завдячує розвитком своїм предкам, які започаткували видобуток солі, пивоваріння, лиття дзвонів і вже на той час створили місту славу передового промислового центру. Сьогодні – це важливий промисловий і культурний центр Західної України. Тут виробляється ряд унікальних видів продукції (калійні мінеральні добрива, металевий магній, поліетилен, ПВХ, тафтингові покриття та інші). Є заводи «3 Бетони», «Карпатська кераміка», інші підприємства, що виробляють будівельні матеріали. Саме тут знаходяться виробничі потужності відомого в Україні виробника печива ТОВ «ДЕЙ-СОН Логіст Продакшн Компані», що працює під торговою маркою «БОМ-БІК».

Але зараз настали важкі часи: спад економіки, війна в країні, загроза незалежності. Знову темна смуга, і від нас усіх залежить, чи вистоїмо ми, чи не опустимо руки. Я впевнений, що разом ми зможемо не зламатися, не піддатися панічним настроям, і Калуш чекає нова хвиля розвитку. Біла-біла.

Бо дух свободи та справедливості завжди з калушанином, його не можна зломити чи чимось замінити. Навіть перша згадка про Калуш є своєрідною: мова йшла про «суд у найближчий вівторок після Трійці за участю королівського чоловіка Драгуша із Калуша проти Митька із Куроша». Невідомий Драгуш відстоював свої права у суді. У 1437 році.

У 1490-1492 рр. відбулося селянське повстання на Прикарпатті під проводом Мухи, в якому брали участь і калушани.

Калушани доклали чимало зусиль, аби звільнитися з-під польської опіки за часів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Восени 1648 року у місті було створено українське самоврядування на чолі з бургомістром Грицем Воликовичем. Іван Коритка (Грабівський), священник із Грабівки, очолив повстанський рух у 20 селах Калуського повіту, в якому у жовтні-листопаді 1648 року брало участь до 5 тисяч люду. Звільнивши Калуське староство від польських загарбників, повстанці під керівництвом Івана Коритка успішно діяли на Долинщині, де об’єдналися з армією Семена Височана. Але у грудні 1648 року повстання було придушено, а повстанців страчено.

16 жовтня 1672 року війська Яна Собеського, в складі яких були і калушани, розгромили великий загін татар під командою хана Селіма Ґірея. 1675 року під Калушем були розбиті татарські орди вдруге, польськими військами під проводом київського воєводи Андрія Потоцького – засновника міста Станіславова.

Під час Другої світової війни у місті було розстріляно близько 7 тисяч євреїв, чимало калушан було вивезено на каторжні роботи до Німеччини. У відповідь на злочини завойовників Чорний ліс, що неподалік Калуша, стає партизанським краєм. Героїчний спротив підпілля проти окупантів тривав тут аж до середини 1950-х років.

За радянської влади калушани не мирилися з несправедливістю. В ім’я порятунку нації, не витримавши наруги над Україною, калушанин Олекса Гірник 21 січня 1978 р. на вершині Чернечої гори у Каневі біля самої могили Т. Г. Шевченка здійснив безпрецедентний акт інформаційного спротиву – спалив себе.

Майдан перший і другий. Волелюбний Калуш одним з перших підтримав киян, і калушани були на Майдані до останнього дня революції. Заради свободи, заради справедливості.

Сьогодні в країні йде війна з російським агресором. Калушани не залишаються осторонь. Наші хлопці воюють на Сході України, волонтери роблять все можливе, щоб допомогти воякам. Прості калушани віддають останнє, щоб наші вояки скоріше повернулися додому.

Сподіваюся, що наступний день Калуша ми зустрінемо в мирній країні. Вільній і справедливій.

Михайло КУЧЕРАК

Дзвони підгір'я ²²