Через два роки – 75-ті роковини розстрілу учнів калуської торгівельно-ремісничої школи. Але суттєвих зрушень у дослідженні цієї та інших супутніх справ нема: пошуки місця захоронення розстріляних призупинено, матеріали конференції 2013 року не видано, Меморіальний музей «Калуська в’язниця» так і не відремонтовано й там неможливо створювати експозицію (приміщення потребує великих вкладень, сире й зацвіле грибком).

А от до вшанування 70-х роковин розстрілу учнів торгівельки краєзнавці готувалися два роки, й ми покладали великі сподівання на розвиток краєзнавства в нашому регіоні. Було проведено круглі столи, діалоги з очевидцями й родичами, здійснено архівні дослідження та експедиції на місця можливого захоронення, опубліковано статті й зафільмовано телерепортажі. Але чи знайдено правдиву інформацію про жертв і винуватців трагедії, причини й мотиви арештів? Чи володів німецький трибунал достатніми доказами для винесення вироку? Скільки насправді було розстріляних, хто вони і де їх захоронено? Яка з версій щодо діяльності підпільної юнацької організації є правдивою і чи було арештовано інших учасників антинімецької змови? Чи збереглась хоч якась архівна документація про злочини калуських нацистів?

6 листопада 2013 року під час години пам’яті в бібліотеці для юнацтва в учнів 5-6 класів сьомої школи, що займаються в гуртку літературно-мистецького краєзнавства ЦХТДЮМ, виникло запитання – «Чи покарані виконавці злочину?». Намагаючись дати відповідь, краєзнавці посилались то на жорсткі закони війни, то на післявоєнні переслідування органами НКВС родичів загиблих, а щодо часів становлення української держави на початку 1990-х на те, що судова й слідча системи ще не могли повноцінно функціонувати. То ж пообіцяли учням пошукати істину.

Та чи можна 70 років після трагедії віднайти злочинців і старанно приховану ними інформацію? Якщо взяти за приклад пожвавлення в полюванні за нацистськими злочинцями в Європі, особливо співробітниками центру Візенталя, а також враховуючи, що наша країна намагається підписати міжнародну Угоду про асоціацію з Європейським Союзом – то варто спробувати.

Чи були засуджені калуські нацисти?

Мабуть за часів радянського режиму виявленню німецьких злочинів щодо українців у Калуші під час Другої Світової війни, в тому числі й розстрілу учнів калуської торгівельки, приділено мало уваги. Ми володіємо інформацією лише про гучні суди над бандерівцями та вояками УПА, боротьбу яких радянська влада фальсифікувала й прирівнювала до нацистських злочинів, ігноруючи положення Гаазької (1907 р.) та Женевської (1949 р.) конвенцій про закони і звичаї ведення війни.

Багато матеріалів про злочини окупантів зібрано й опубліковано українською діаспорою, яка намагалась довести факти й винести на осуд світової громадськості сподіваючись, що в майбутньому незалежна Українська держава спроможеться на відкриті судові процеси за європейським зразком.

Свідки про потерпілих

1. Василь Мацьків, колишній учень торгівельки (його свідчення вперше надруковані в американському часописі «Свобода» 1963 р., а в калуській газеті «Дзвони Підгір’я» лише 18 червня 1991 р.) свідчить, що гестапо 30 й 31 жовтня 1943 року виарештувало всіх бурсаків, які не виїхали додому на неділю.

«І так, одної неділі всі учні, що жили «на приватках», зійшлися коло церкви на час, але бурсаків не було. Вони не явились. І не явились також учителі. Щоб не спізнитися на Службу Божу, вирішено післати кількох хлопців до бурси, що знаходилась недалеко школи.

По якомусь часі перестрашені хлопці вернулися і розповіли, що бурсаків у бурсі нема. Всі книжки і ліжка поперекидувані, всюди по кімнатах повне безладдя.

З початку ми думали, що це був наслідок нападу совєтських партизанів, але незабаром виявилось, що всіх бурсаків виарештувало гестапо. Також виявилося, що причиною того арешту було запідозріння бурсаків у співпраці з українським підпіллям».

«…в короткому часі, після арешту, більшість затриманих була розстріляна в пополудневих годинах під мурами (камениць) калушського ринку. Німці (німецька поліція) зганяла людей на це видовище: напівскатованих, невинних хлопців просто клали під мур і стріляли в них. Жахливе було це видовище. Тих арештованих, що не розстріляли, вивезли до концентраційних таборів, а за іншими і сліду не стало…

2. Михайло Гуцуляк, перший директор торгівельки, в книзі «Чи сказав правду вітер» розповів:

«Десь уже під осінь [1943 р.] випало мені разом з адвокатом Сенежаком зайти з однієї справи до великої німецької імпортово-експортової фірми, де працював наш випускник Євген Крайківський [авт. – Країнський]. Поки чекали прийому, Сенежак несподівано побачив на столику Євгена агітаційну брошуру ОУН і порадив йому таких речей до бюра не приносити, а оцю добре заховати. Небезпека була ще більша й тому, що з іншого боку цього столика сиділа урядничка-полька. Напевно, за кілька днів по цій пригоді вона таки побачила заборонену брошуру, прочитала її й передала своїм хлібодавцям-німцям.

Замість того, щоб зголоситися до УПА, Крайківський кружляв довкола хати своїх батьків разом зі своїм приятелем Петром Келебаєм. Там-то, біля хати, їх і заарештували гестапівці. По кількох добрих ляпасах Крайківський видав кільканадцять учнів торговельної школи – переважно тих, котрі мешкали в бурсі, – а також свого батька та служницю. Досвіта в неділю (був початок жовтня) гестапо легко виарештувало названих Крайківським осіб та зі всіма схопленими від’їхало до Станиславова …

У злощасний другий четвер по цім випадку гестапівці привезли до Калуша на розстріл 12 чоловік, і серед них вісім наших учнів. Що сталося з рештою заарештованих, у тому числі й із 14-літнім хлопчиною, який цілий місяць чекав на місце у школі,– годі сказати щось певне. Правдоподібно, їх вислали до концентраційного табору».

3. Спогади колишніх мешканців Калуша, що надруковані в другому томі Альманаху Станиславівської землі й виданому діаспорою в 1985 р., інформують про розстріл 12 осіб в середині жовтня 1943 року.

4. Неймовірною, на перший погляд, є розповідь Н. Невідомого в статті «Як гестапо десяткувало в Калуші», що надрукована в третьому томі Альманаху Станиславівської землі:

«… І ось почалися арешти, вночі, так, як колись НКВД, німецькі нацисти арештовували українських провідників і активніших січовиків...

Незабаром був замінований і вилетів у повітря залізничний міст через ріку Лімницю, що сполучав Калуш зі Станиславовим. А в самому Калуші була замінована й успішно знищена головна квартира німецької комендатури. Загинули полковник-комендант і декілька менших офіцерів. Через два тижні до Калуша приїхало гестапівське військо й почало виловлювати молодиків у віці від 17-ти до 25-ти років та пакувати їх до в’язниці. За тиждень схопили й арештували біля 100 людей. Між ними був і я.

Відтак гестапівці зігнали на ринкову площу Калуша багато людей, головно батьків та матерів ув’язнених хлопців. Пов’язавши всім нам, в’язням, руки за спиною дротом, під автоматами пригнали на ринкову площу й поставили в один ряд обличчям до наших батьків і матерів.

Командир гестапівської групи, ставши на підвищення, кричав через перекладача до наших оторопілих батьків: «Ці убивці, грабіжники й бандити забили німецьких офіцерів на чолі з полковником Н. і мусять бути покарані за це!» і наказав своєму офіцерові нас десяткувати...

Офіцер-кат зайшов нам у тил і, рахуючи до десяти, висмикнув кожного десятого з ряду і штовхав його у бійницю так, що той падав на коліна, а офіцер-кат стріляв йому в потилицю з пістоля, а потім знову йшов за наступною жертвою…

Ніколи не забуду свого милого друга ще зі шкільної лавки – Євгена Коломийця. Він був єдиним сином заможних батьків. Його розстріляли. Він був десятий... Він упав з простріленою потилицею в людській бійниці. Я стояв біля нього... Я був дев’ятий...»

Таке враження від прочитаного, що це зовсім інша подія. Але хіба міг бути в Калуші ще один Євген Коломиєць? І хто цей німецький полковник Н.? Що про ці події можна знайти в архівах та ОУНівських звітах?

5. У реєстрі привселюдних розстрілів українців, здійснених гестапо, складеному Іваном Еліяшевським, зазначено, що 3 листопада 1943 р. в Калуші вбито 18 осіб.

6. Михайло Коломиєць у книзі «Історія Калуша і Калущини у датах, цифрах і цікавих фактах» пише про розстріл 13 учнів торговельної школи 4 листопада.

7. Іван Семаньків у книзі «Перемогла ідея» написав: «…4 листопада 1943 р. серед Калуша розстріляно 11 учнів торговельної школи та батька і прислугу одного з них. Тоді ж гестапо арештувало ще 26 учнів цієї школи та знищили їх невинних в невідомому місці».

Можна наводити й інші свідчення, бо подібної інформації є багато. Але й у вище поданому слід звернути увагу на розбіжності: в часі й ході подій, кількості арештованих, дачі показів, а також на невідомих фігурантів справи, які, можливо, були відправлені в концентраційні табори (за твердженням В. Мацьківа й М. Гуцуляка), пропали безвісті (наприклад, 14-літній хлопчина, що цілий місяць чекав на місце у школі). Так що в дослідників ще багато роботи.

Щодо виконавців злочину, то в Івано-Франківському державному архіві нами знайдено анкету есесівця Вільгельма Ассмана, який здійснював арешти, був членом Станіславського трибуналу і власноручно дострілював ще живих юнаків. А також – справи калуського окружного суду та реєстр в’язнів за 1942-1943 рр.

Богдан ЯНЕВИЧ

Дзвони підгір'я ⁰