Уже з наступного року для Калуша почнуться важкі часи. У цьому переконаний депутат міської ради (НРУ) Роман Бігун. Адже, на його думку, відсутність у нинішньої міської влади стратегічного бачення розвитку міста, повна інертність у комунальній сфері та гіперактивність — у медичній галузі майже напевне призведуть місто до колапсу. На переконання депутата, функція влади полягає у тому, щоб створити господарський механізм, який працюватиме незалежно від того, хто перебуває за пультом управління. Ручний режим робить місто слабким і залежним, а проблеми вирішуються хаотично і — на основі особистих зв’язків.

Головна біда міста, стверджує Роман Бігун, — комунальна галузь. Про це та більше він розповів у розмові із журналістом “Вікон”.

— Романе Миколайовичу, Ви — власник фірми НВПП “Комбі” і тримаєтеся на плаву вже більше 15-и років. При цьому працюєте як із бюджетними, так і з приватними коштами, та можете порівняти умови праці за попередньої і нинішньої влади. Чи важко бути підприємцем і депутатом міської ради водночас? — Моя фірма існує з 1994 року, тож, я працював при Різнику, Сушку і працюю при Насалику. За каденції міського голови Романа Сушка я був членом виконавчого комітету. На попередніх виборах отримав пропозицію балотуватися до міської ради від УП Ігоря Насалика, але — відмовився. Не у моїх правилах бігати з партії у партію. Хоча для мене було б значно легше бути у провладній політичній силі, зокрема, — й у плані підприємницької діяльності.  За попередньої влади підприємці працювали у зрозуміліших та певніших фінансових умовах. Скажімо, якщо у бюджеті на капітальні видатки було заплановано 1 млн. гривень, то рівно на цю суму і виконувалися роботи. Зараз, якщо у бюджеті є мільйон, то міська влада “норовить” виконати робіт мінімум на два. Звідси — борги, які тягнуться роками. Цього року міська влада погасила борги за рахунок продажу землі ТОВ “Карптанфтохім”. Проте, впевнений, що борги накопичуватимуться знову. Так, цьогоріч бюджет розвитку становить всього 10,5 млн. гривень. А планів — значно більше.

— Але ж кожен підприємець робить свідомий вибір: працювати йому у борг чи відмовитися. — Упродовж двох минулих років моя фірма освоїла трохи більше, ніж 3 млн. гривень бюджетних коштів. Це становить приблизно четвертину загального доходу фірми. Ми могли зробити значно більше, якби не борги. Міський бюджет боргував НВПП “Комбі” півмільйона гривень. Працювати у борг — це значить працювати собі у збиток. Але в умовах, коли будівельна галузь завмерла, перебирати замовленнями не доводиться. Тим більше, моя фірма спеціалізується на ремонті доріг, покрівель, мереж. Знайти такі замовлення у приватній сфері — важко. Інколи доводилося навіть судитися із містом через заборгованість. Проте  “відкатів” з мене не вимагають. Як щодо інших підприємців — не можу сказати.

— Як з’ясували “Вікна”, тендери у міської влади — не в пріоритеті. Великі суми замовлень “розбивають” так, щоб уникнути тендерної процедури. У результаті — у місті працюють одні і ті ж фірми. Між тим, здорова конкуренція забезпечує більш прозорі правила гри і — зменшення вартості робіт. Чи правильною є політика влади? — І правильно роблять, що не проводять тендерів. У тендері може взяти участь будь-яка фірма і — перемогти, бо вирішальним фактором у визначенні переможця є ціна. І тут закладено стільки ризиків, що краще від тендерів узагалі відмовитися. На мою думку, при виборі фірми-виконавця робіт калуська влада має орієнтуватися на калуського підприємця. Бо, по-перше, у такому разі податки надходять до міського бюджету, за рахунок чого, можна вважати, здешевлюються роботи. По-друге, працівниками фірм є мешканці міста, які, отже, не сидять без роботи та отримують нормальні зарплати. Третє — і найважливіше: з місцевого виконавця можна спитати за якість виконаних робіт. Якось перший заступник міського голови Ігор Матвійчук, щоб уникнути схожих звинувачень щодо непрозорості відбору, залучив до робіт із ремонту покрівель у місті чимало фірм. Одна з них взагалі взяла аванс і зникла разом із грошима; інші — почали роботи, але так і не завершили через відсутність фінансування. Але найгірше — це коли фірми виконують роботи неякісно, бо використовують низькосортні матеріали. Хоча, у кошторисі місто закладає досить високі ціни. За ці гроші не можна зробити ремонт екстра-класу, але середнього рівня — цілком, і впродовж кількох років не повертатися до цієї проблеми. Скажімо, зараз у місті працює івано-франківська фірма. Незрозуміло, чому вона виконує такий великий об’єм робіт. Але питання до якості — є. Наприклад, торік франківчани робили покрівлю будинку, що на вул. Б. Хмельницького, 19. І використовували неякісні матеріали: починаючи від системи водозливу — і до венканалів. Такий дах довго не витримає — це видно вже. І таких прикладів досить багато. А на ремонт дахів із міського бюджету була виділена немала сума коштів. І замість того, щоб відремонтувати дахи і забути про ці проблеми, міській владі доведеться починати все знову. Інший приклад — ремонт доріг. У тендері на ремонт доріг, зрештою, як і в усіх інших тендерних процедурах, вирішальним чинником є ціна. А на 90% вартість дороги визначає  ціна асфальтобетону. Для дрібнозернистого асфальту треба 75 кг бітуму на тонну, а дають — 50 кг. І бітум можна купити польський, білоруський або ж привезти з області. Саме за рахунок компонентів можна здешевити вартість робіт. Але і про якість тут не йтиметься. Звісно, дешевше відправити машину у Долину за відсівом, але я купую гранітний, а бітум — білоруський, бо у Калуші працюю роки, і мені важить репутація. Проте, і конкурувати, дотримуючись принципів, — важко. А те, як деякі фірми здешевлюють вартість робіт за рахунок якості, можна спостерігати на прикладі першого ремонту пр. Лесі Українки. Тоді у дорогу було вкладено близько 2 млн. гривень, які пішли на вітер. Схожий варіант — вулиця Хіміків, яка не витримала і року. У принципі, всі ці ризики мали б бути обумовлені у договорі, який міська влада укладає із виконавцем робіт. Тобто, виконавець мав би чітко знати, що неякісний ремонт йому доведеться виправляти власним коштом. Досі мені невідомо про жоден судовий позов із цього приводу. Зрештою, чи може міська влада вимагати дотримуватися угоди, якщо сама часто боргує за виконані роботи? У цьому випадку місцеві виконавці — практично ідеальний варіант: зробив погано — бюджетного замовлення більше не отримав.

— У боротьбі за бюджетні кошти комунальні підприємства є умовними конкурентами. На їхню долю припадає тільки невелика частина бюджетних замовлень. Матеріально та технічно не підкуті, міські КП не можуть змагатися із приватними фірмами ні у якості, ні в обсягах виконання робіт. Складається враження, що міська влада не зацікавлена у розвитку власних КП. Хоча це — здешевлення робіт, відповідна якість та повний контроль за виконавцем. — На мою думку, дотувати комунальні підприємства — невиправдано. Бо їхня діяльність є неефективною. І взагалі, як можна говорити про конкуренцію, якщо приватні та комунальні фірми поставлені у нерівні навіть стартові умови? Причому — із перевагою останніх. Скажімо, НВПП”Комбі” я створив за власні кошти: купив техніку, асфальтний завод. Мені ніхто не дасть будівельних матеріалів у борг, а якість виконаних робіт перевіряється дуже скрупульозно. Натомість розвиток КП постійно дотує міський бюджет. І, як не парадоксально, часто вартість їхніх робіт є навіть вищою, ніж ціни, за якими працюю, наприклад, я. Скажімо, ямковий ремонт, який проводить КП “Калушавтодор”, різниться за вартістю від того, що проводить “Комбі”. За державними будівельними нормами, є перелік робіт, який має бути виконаний у певному виді ремонту. Якщо щось із переліку “Комбі” не виконує, то і гроші за це не бере. І перевіряють мені при цьому кожну бюджетну копійку. КП ці роботи також не виконує, але з кошторису — не виключає. При цьому їх менше перевіряють, і — ще і дотують із бюджету. Така ж ситуація — і з ЖЕО. Торік у серпні, під час засідання депутатської комісії, виникло питання, щоб виділити з міського бюджету для ЖЕО по півмільйона гривень. Депутати погодилися, але поставили умову, щоб директори ЖЕО прозвітували про витрату цих коштів. Досі такого звіту не відбулося. Натомість, накопичуються борги із заробітної плати працівникам цих КП. І, водночас, ЖЕО мають два джерела доходів: поповнення статутних фондів за рахунок коштів місцевого бюджету та — квартплату. При цьому, якщо у тариф по квартплаті входить 11 видів робіт, то реально надається може половина із цих послуг. Виникає резонне питання: а куди діваються гроші? Це — таємниця за сімома замками. Маю намір ініціювати створення тимчасової депутатської комісії щодо перевірки роботи комунальних підприємств. Між тим, ще 10 років тому йшлося про створення приватного ЖЕО. Проте, і досі побутує думка (і виконавча влада всіляко на цьому наполягає), що ця ідея — занадто невигідна для інвестора. Я впевнений, що чимало проблем можна вирішити. Звісно, ризики є. Але їх можна якось зменшити чи компенсувати, якщо у цьому буде зацікавлена міська влада. Віддайте “комуналку” у приватні руки! Гірше від цього не стане, і завжди можна все повернути назад. Інший шлях якісних змін у комунальній сфері — створення ОСББ.

— Реформа у комунальній сфері — одне із найважливіших і найневдячніших питань у роботі будь-якої влади. Зараз у місті робиться немало: ремонтуються дахи і дороги, міняються вікна на металопластикові. Проте складається враження, що робиться все несистематизовано і хаотично. Зачіпаються тільки поверхневі проблеми і, водночас, не піднімається той глибинний пласт комунальних проблем, який роками не знаходить вирішення. Чи погоджуєтеся з такою тактикою міської влади? — Думаю, що вже наступного року місто може спіткати колапс. Найперше завдання будь-якої влади — створити чіткий і зрозумілий механізм, який би працював незалежно від того, хто перебуває за пультом управління. У Калуші ж усе управління відбувається вручну. Це робить місто слабким та вразливим і ставить у залежність від однієї людини. Усі роботи у місті виконуються хаотично, без стратегії та чіткої кінцевої мети. У Калуші є дві потужні проблеми: тепло та питна вода. З року у рік наростають борги перед Калуською ТЕЦ, а кілька останніх опалювальних сезонів розпочиналися зі значним “скрипом”. Проблема вирішується за рахунок особистих зв’язків міського голови Ігоря Насалика. Але, врешті, до влади у Калуші може прийти людина, якій нікуди і нікому буде подзвонити. Тому проблему треба вирішувати глобально. Вважаю, що дуже правильною була політика екс-міського голови Романа Сушка, який розпочав будівництво котелень. На момент, коли влада у місті змінилася, потрібно було побудувати ще максимум 4 котельні “на посьолку” і “закрити” проблему по теплу. Але, щоб це зробити, треба було визнати правильність та стратегічність думки попередньої влади. Як з’ясувалося, це — нереально. З кожним роком повернутися до будівництва котелень стає все важче: як із технічного, так і з матеріального боку. Схожа проблема — і з водопостачанням міста.  Проте, міський голова спрямовує зусилля міського бюджету не на вирішення цих глобальних комунальних проблем, а — на безкоштовну медицину. Так, калуський стаціонар поповнився вартісним обладнанням, яке потребує коштів на обслуговування. Безкоштовна медицина “з’їдає” кілька десятків мільйонів гривень на рік. Тобто, у калуській медицині створений такий “монстр”, який не зможе існувати без дотацій із державного бюджету. Але навіть реформа у медицині, на мою думку, розпочалася не з того кінця. Адже головне в охороні здоров’я — це не безкоштовні ліки, і навіть — не дороге обладнання. А — професійність медиків. Для того, щоб поставити калуську медицину на високий рівень, потрібно не тільки підвищувати кваліфікацію калуський лікарів, але і матеріально їх заохочувати. Бо медицина складається із роботи кожного окремого медичного працівника, а левова частка пацієнтів у лікуванні та реабілітації потребують не так дорогого МРТ, як елементарного апарату УВЧ, який у фізкабінетах медсестри збирають по частинах.  Загалом, у місті робиться багато, але, на мою думку, якби Ігоря Насалика не стимулювала думка про вибори до Верховної Ради, то втілено було б, може, десяту частину від усього зробленого у місті. — Дякую за ромову, Романе Миколайовичу!

Розмовляла Оксана ПІЛЯНСЬКА

ВІКНА ¹¹