Минулої п’ятниці завершилася перша сесія Верховної Ради України сьомого скликання. Друга сесія розпочнеться 5 лютого, відтак народні депутати отримали можливість хто перепочити, хто додатково попрацювати на своїх округах. Народний депутат від Калуського виборчого округу Ольга Сікора наразі перебуває у Калуші. Цього тижня вона розповіла читачам «ДП» про свою роботу в парламенті.

— Ольго Мирославівно, насамперед, які Ваші перші враження від перебування у ВР?

— Є певне розчарування. Під час виборчої кампанії, незважаючи на прогнози, сподівалася на те, що у Верховній Раді таки буде більшість сформована демократичними політичними силами. Але цього не сталося. На сьогодні маємо провладну більшість, 250 депутатів приймають усі потрібні їм рішення, думка представників опозиційних політичних сил до уваги не береться. До речі, лише 8 з 50 депутатів, які пройшли у Раду самовисуванцями, нині стоять на демократичних позиціях. Решта — у більшості, і це у принципі доводить те, про що ми говорили на виборах — під маскою політичної незаангажованості у Раду йдуть висуванці влади. Причому нерідко доводиться спостерігати, як цинічно депутати порушують Конституцію, голосуючи чужими картками, поводяться брутально, дозволяють собі хамські випади на адресу колег з опозиції. Така атмосфера у сесійній залі дуже гнітить. І в опозиції просто немає інших варіантів протидії, окрім блокування трибуни, свисту, окриків. Звичайно, мені хотілося б, щоб депутати у парламенті займалися тим, для чого їх і обрали люди. Щоб був діалог, цивілізована дискусія, продуктивна робота. Але вибору, на жаль, ми не маємо: або бути мовчазними статистами, або діяти, щоб, принаймні, привернути увагу суспільства до беззаконня, яке чинять депутати більшості.

— До речі, у сюжетах з сесійної зали на центральних телеканалах калушани мали нагоду бачити серед опозиційних депутатів, які блокують трибуну, і Вас. Причому у перших рядах домінує прекрасна половина парламенту. Це така нова стратегія опозиції у розрахунку на те, що до жінок не буде застосована сила?

— Такого задуму, що трибуну мають блокувати жінки-депутати, а їх, до речі, в опозиції досить багато, не було. Це був наш спонтанний крок. Під час розгляду питання по Тимошенко не стерпіла Олександра Кужель, я одразу ж пішла до трибуни з нею, до нас долучилися інші депутати. Важко сприйняти той тиск, який чинять на Юлію Тимошенко. Немає кутка, де вона була б не під наглядом камер, якщо з іншими жінками-ув’язненими працюють жінки, то до лідера «Батьківщини» приставили виключно чоловіків. Це витончене знущання, психологічні тортури, неможливо уявити, як таке можна витерпіти. Коли ми йшли блокувати трибуну, то сказали колегам-чоловікам, що будемо на передньому фланзі, тоді бити не будуть. Щоправда, у фракції нашу впевненість поставили під сумнів, бо від більшості можна чекати будь-чого.

— Побутує думка, що в сесійній залі перед телекамерами депутати від більшості й опозиції поводяться як непримиренні опоненти, а в кулуарах нормально спілкуються і підтримують товариські стосунки.

— Звичайно, що є люди з різних політичних таборів, які нормально спілкуються і товаришують. Але далеко не усі. Сказати, що у кулуарах парламенту панує дружня атмосфера, не можу, дуже багато негативу, несприйняття одне одного.

— Ми бачимо, що, принаймні, три політичні сили — «Батьківщина», «Свобода» і «Удар» діють у парламенті спільно. Чи існують між ними якість домовленості, зокрема і щодо участі у наступних президентських виборах?

— Сьогодні дії трьох опозиційних політичних сил у ВР є узгодженими. Між депутатами фракцій опозиції є розуміння і взаємна підтримка. Чи збережеться ця єдність до президентських виборів не можу сказати. Але надіюся, що так буде. Перед кожним пленарним засіданням депутати нашої фракції збираються і узгоджують дії під час голосування з різних питань. Я є рядовим солдатом партії, тому виконую вказівки лідерів.

— Подейкують, за перехід до більшості Вам пропонували 5 мільйонів доларів?

— Я б назвала це так: мене прощупували. Причому з самого початку, ще до поселення в готель. Йшлося про суму 6 мільйонів доларів США. Я одразу дала чітко зрозуміти, що зі мною вести такі розмови безперспективно і попросила надалі не турбувати з подібним пропозиціями.

— Ви увійшли до складу комітету ВР з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Це рішення фракції чи особистий вибір?

— Це була моя ініціатива. Треба сказати, що у ВР є більш престижні комітети. Наприклад, бюджетний, до складу яких прагнуть потрапити багато депутатів. Бажаючих увійти до складу комітету з екологічної політики було менше. Тому мені без проблем вдалося стати його членом. Чому саме цей комітет? Питання екології дуже актуальні для Калуша і Калуського району і робота у профільному комітеті дозволить ефективніше працювати над їх вирішенням. На виборах я обіцяла людям звільнити територію Калуша і сіл району від статусу зони надзвичайної екологічної ситуації і робитиму усе, щоб виконати це зобов’язання. Звичайно, комітет грошей не має, але ми формулюємо державні програми і визначаємо пріоритети. У складі комітету 14 депутатів з різних політичних сил. Причому політика тут є вторинною. Робота депутата у комітеті є дуже інтенсивною, останній тиждень ми працювали щодня допізна. І коли кажуть, що депутати, мовляв, не працюють, за місяць провели всього чотири пленарні засідання, то треба сказати, що робота у сесійній залі і голосування — це лише верхівка айсберга. Основна робота відбувається саме у профільних комітетах. До речі, хоча комітет почав роботу з нового року, до мене вже звертаються громадські організації екологічного спрямування з різних регіонів України і, думаю, наша співпраця буде продуктивною. Два тижні роботи в комітеті вже дали мені новий досвід і підтвердили правильність вибору. Як не прикро, але Україна сьогодні — це одна велика екологічно небезпечна зона, згусток проблем, які терміново потрібно вирішувати. Насамперед потрібно змінювати підхід до природокористування, адже за економічними, соціальними питаннями екологія відійшла на другий план. Вже є розуміння, що охорона довкілля, запобігання загрозам і ліквідація існуючих проблем повинні бути одними з пріоритетних у державі. Адже екологія — це те, яку воду ми п’ємо, яким повітрям дихаємо, що ми їмо. Це здоров’я нації. З іншого боку, економічні негаразди, недосконале законодавство, яке дозволяє олігархам експлуатувати природні ресурси, не думаючи про наслідки, корупція є джерелом екологічних проблем. Мені зрозуміло: якщо ми цього не змінимо, то краще не буде.

У комітеті я очолила підкомітет з питань запобігання та ліквідації наслідків природних і техногенних катастроф, відновлення екологічної рівноваги постраждалих територій. Також увійшла з правом дорадчого голосу до складу чотирьох колегій при центральних органах влади, а саме: при Міністерстві надзвичайних ситуацій, Державній екологічній інспекції, Державних агентствах лісових і земельних ресурсів України. З понеділка я планую приступити до роботи у цих колегіях.

— Чи порушували на засіданні комітету з екологічних питань проблеми Калуша і району?

— Ми вже склали план роботи комітету на рік. І за моєю ініціативою у ньому передбачено виїзне засідання комітету в Калуші. Це має відбутися орієнтовно 20 травня. Розраховую, що до нашого міста приїде близько десятка народних депутатів. Разом з тим готується науково-практична конференція на тему «Екологічні проблеми Калущини. Шляхи їх вирішення». Крім народних депутатів, які сюди приїдуть, на конференцію будуть запрошені науковці, медики, екологи, представники міжнародних організацій. Сьогодні основні екологічні загрози у Калуші і районі не подолані, а в останні роки увага до них поступово згасає. Гадаю, цей представницький захід дасть новий імпульс розв’язанню екологічних проблем нашого міста і регіону в цілому.

— Чи вже налагоджено взаємодію між Вами та міською владою, зокрема у плані вирішення екологічних проблем?

— Після того, як мене обрали народним депутатом, я мала зустріч у Києві з міським головою Ігорем Насаликом. Я запропонувала йому почати співпрацю з чистого листка і запитала, у якому комітеті мені б краще працювати, щоб принести максимальну користь калушанам. Відповідь була такого змісту: мені все одно, у якому комітеті Ви будете працювати, Ви і так нічого не зробите. Звичайно, у більшості допомагати округу було б простіше, але я все-таки буду робити все можливе, реагуватиму на усі звернення міської, районної влади щодо питань життєдіяльності громад, соціального захисту людей тощо. Поки що такої співпраці з міською владою немає, але надіюся, що врешті-решт ми знайдемо порозуміння.

— У Калуші працює Ваша приймальня. Чи багато звертається людей? З якими питаннями?

— Щодня у громадську приймальню народного депутата у Калуші приходять десятки жителів міста і району. Усіх треба вислухати, за потреби допомогти підготувати документи, звернення до конкретної державної установи тощо. Як правило, люди звертаються з соціальних питань, ті, які вважають, що їхні права порушують чиновники, або просто вони потребують кваліфікованих юридичних роз’яснень щодо розв’язання тієї чи іншої життєвої проблеми. Також багато людей йдуть до приймальні з конкретною бідою і розраховують на матеріальну допомогу. Психологічно це дуже важко, але реальної можливості допомогти, особливо коли йдеться про серйозні суми, немає. Раніше для народних депутатів закладали депутатський фонд, так як це є у міській раді, через який можна було надавати допомогу жителям округу, тепер такого фонду немає.

— Як Ви влаштувалися у Києві?

— На час депутатської каденції мене поселили у готелі «Київ». Номер двокімнатний, є невелика спальня і вітальня з диваном і телевізором. З сусідами поки що не познайомилася. Єдина проблема — харчування. Готувати в готелі заборонено, а якщо ти хочеш поснідати перед роботою, то сніданок обійдеться недешево. Наприклад, порція вівсянки — 65 грн., чай — 35 грн. Обідаю в їдальні Верховної Ради. Тут смачно і дешево, можна вкластися у 40 грн., але їдальні парламенту працюють лише до 16.00, тому знову ж треба шукати, де б повечеряти. А ціни в закладах громадського харчування столиці не йдуть у жодне порівняння з калуськими. На роботу добираюся на метро, до станції якого від готелю 10 хвилин ходьби: спокійно, зручно і всюди встигаєш. Коли є можливість, намагаюся поїхати додому. Добираюся поїздом. Це також зручно. Загалом у Києві мені некомфортно. У Калуш завжди їду з піднесеним настроєм, адже саме тут я вдома.

— Яка у Вас зарплата і чи вистачає її?

— Близько 16 тис. грн. на місяць. Багато це чи мало? Важко сказати. По київських цінах і зарплатах — небагато, якщо порівняти з доходами пенсіонерів, вчителів, медиків — багато. Все пізнається у порівнянні. До прикладу, моя зарплата приблизно така ж, як і в керівника одного з калуських комунальних підприємств і не дуже більша від зарплати численних заступників Калуського міського голови.

Богдана Коршинська

Дзвони підгір'я ⁰