Чимало старовинних дзвонів славнозвісних майстрів були на дзвіницях багатьох храмів міст і сіл  Прикарпаття. Відомо, наприклад, що в лютому 1912 року жителі м. Сокаля, що на Львівщині, замовили калуським ливарникам виготовлення церковного дзвона вагою 50 центнерів.

(початок у номері №15)

Церковні дзвони роботи Фельчинських виявлено на Коломийщині. У всі часи дзвони дорого коштували. Однак, громади сіл і міст не шкодували коштів на їх придбання. Наприклад, коли громада села Великий Ключів у 1934 році замовила у калуських ливарників Фельчинських новий дзвін (вагою 410,5 кг) для церкви Преподобної Параскеви, то один кілограм дзвонового сплаву коштував дорого – 6 злотих. Під час Другої світової війни дзвони пропали.Щедрі пожертви на заку­півлю дзвонів знаходять своє відображення у відповідних написах. Приміром, на одному зі дзвонів у с. Шепарівці, вилитому перед Другою світовою війною в ливарні братів Фельчинських, було написано: «Жертва Розалії Васильчук і парохіян села Шепаровець». Після замовлення церковною громадою дзвонів у відомій ливарні звідти присилали запрошення на ім’я священика: «Високопреподобний Отець-Добродій Володимир Рогужинський в Ключеві Великим. В зв’язку з замовленим дзвоном для тамт. церкви маємо за шану отсим повідомити, що […] виготовлення його суть вже на укінченню, тому просимо уклінно на день 15 березня це є в четвер виделєгувати ласкаво фірою своїх довірників до Калуша по відбірнового дзвона. Просимо також уклінно їм взяти старий розбитий дзвін, щоби можна полагодити цілий рахунок. Остаємо з глубокою пошаною. 9/3. 1934. Ліярня дзвонів Братів Фельчинських в Калуши».               

Кілька дзвонів майстерні Фельчинських виявив у м. Івано-Франківську дослідник  Богдан Кіндратюк. Один із них – на зведеній 1995 року греко-католицькій дзвіниці каплиці Христа Царя. Другий встановлено на дзвіниці церкви Святої Покрови. Його виготовлено 1936 року. Третій дзвін привезений із Польщі і поміщений на дзвіниці біля римо-католицького костелу Христа Царя.

Ось як розповідає про свої знахідки сам науковець: «На зведеній у 1995 році дзвіниці-каплиці УГКЦ Христа Царя (вул. Незалежності) є два дзвони. Давніший (70 і 76 см) має на корпусі гарний рельєфний напис «ЦЕРКОВ УСПЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦЇ», нижче – дата виготовлення: «Р.Б. 1931». На протилежному боці – рельєф Богородиці й когось зі святих, котрі сидять. Ще прикрашає дзвін фірмовий знак: «З ліярні Братів Фельчинських в Калуши».   

У мікрорайоні Пасічна, що в обласному центрі, теж діють дзвони ливарні Фельчинських. Дзвони УГКЦ Св. Покрови (вул. Княгинин) підвішені на залізних осях в аркоподібній дзвіниці. Під короною найбільшого дзвона (73 і 77,5 см) кириличний напис: «З ЛІЯРНІ ДЗВОНІВ БР. ФЕЛЬЧИНСЬКИХ В КАЛУШИ» (h 1,5 см). У другому ярусі фризу – пишний рельєфний орнамент, подібний до вишивки з френзелями. На корпусі – дворядковий рельєф: «МАРІЯ, МАТИ БОЖА» (h 2,5 см). Під цим написом двома рядками інший: «МАРІЄ, МАТИ БОЖА, ПОМОЖИ НАМ У ВСЯКІЙ НЕГОДІ І ВІДВЕРНИ ВІД НАС ЗАРАЗУ, ГОЛОД, ВІЙНУ І НАГЛУ СМЕРТЬ» (h 1,9 см). Нижче: «КНЯГИНИН Р.Б. 1936».   

Люб’язно дякували калуським ливарникам за добрі дзвони й парафіяни з с. Лісок (не пізніше аніж 1938 року). У повідомленні, що надійшло до Калуша, говорилося, що дзвін (142 кг)  «дуже подобався всім парохіянам і сусіднім селам, бо голос його незвичайно звучний, гармонійний і милий, а виконання солідне та артистичне».

Тішили своєю мелодійністю дзвони роботи братів Фельчинських і мешканців самого Калуша, де вони  були встановлені на дзвіниці, поблизу церкви Св. Михаїла. Дзвіниця функціонувала приблизно з 1913 року, заново перебудована 1927 року перед церквою з правого боку. В перші роки своєї діяльності церква володіла 4-ма меншими й одним великим дзвонами, виготовленими у ливарні Фельчинських. 5 серпня 1916 року дзвони були конфісковані російськими військовими. У 1919 з пожертв парафіян майстри Фельчинські виготовили нові дзвони. Восени 1943 року німецька окупаційна влада конфіскувала всі дзвони в Калуші. Проте, в деяких селах Калущини таки збереглися старі дзвони Фельчинських. Є вони, приміром, у Середньому Угринові на дзвіниці церкви Св. Михаїла. Тут сьогодні знаходяться три вістуни із відомої калуської ливарні. Висота більшого дзвона  – 60 см, розмір нижнього діаметра  – 78 см. Дзвін відлитий 1919 року на пожертви прихожан Онуфрія та Івана Василівих, про що повідомляє напис на корпусі. У 1923 році встановлено ще  один, менший, дзвін висотою 30 см із нижнім діаметром 32 см. Дзвін середніх розмірів – висотою 40 см із нижнім діаметром 55 см піднято на дзвіницю в 1927 році.   

Та, крім старовинних дзво­нів, в Україні з’являються нові, виготовлені в Польщі нащадками Фельчинських. Нині ливарні – це справжні заводи, але тут усе робиться за традиційними методами, які передаються з покоління в покоління. Сила Фельчинських у тому, що вони свято бережуть традиції своїх дідів і прадідів. Ливарну справу продовжує молоде покоління Фельчинських у Польщі. Своїми виробами  сучасні польські ливарники діляться із мешканцями Калущини. Один зі своїх дзвонів Януш Фельчинський подарував у 1991 році парафії Св. Миколая в Хотіні. Окремий дзвін згодом був придбаний для храму Святого Духа на Височанці. Із родичів Фельчинських у передмісті Калуша в Хотіні проживає Михайло Фельчинський, теж ливарник, вивчав художнє литво в Московському народному університеті. В домашніх умовах майстер виготовив уже два дзвони.

Про діяльність ливарні Фельчинських у Калуші нагадують уцілілі споруди:  старенький будинок № 7 по вул. Дзвонарській поблизу ринку. На меморіальній таблиці вказано, що це – будинок братів Фельчинських, в якому був розташований офіс чи адміністративне приміщення підприємства (фото 1. Офіс ливарні). Неподалік, на місці сучасного м’ясного павільйону, знаходилися майстерні ливарні, де виробляли славнозвісні дзвони. Згадані споруди зведено в 20-х рр. ХХ ст. У радянські часи в майстерні розмістився торговий павільйон ринку, який існує до сьогодні. В приміщенні офісу ливарні нині діють торгівельні заклади. Фельчинським належав також  двоповерховий будинок на вулиці Степана Бандери, 9,  який було відреставровано і пристосовано під готельно-ресторанний комплекс.

Однак, не лише на При­карпатті славилися вироби відо­мих ливарників із Калуша. Так, наприклад, дзвони із майстерні Антонія Серафина в 1912 році були відзначені почесними дипломами на виставці в Кракові, золотими медалями на виставках у Львові та Стрию, де отримали чотири срібні медалі.

Проте найбільше світове визнання здобули дзвони Фельчинських. Їхні вироби отримали Гран-Прі й на світових виставках у бельгійському Льєжі (1927) і Парижі (1928). Відомо також, що 12 вістунів під назвою «Гармонія» були відлиті для одного з кафедральних соборів США. Дзвін із майстерні Івана Фельчинського вагою 8 800 кілограмів  у 1929 році купили французи.

Іноді дзвони виливали на відзначення важливих подій. Один із таких  вістунів під назвою «Ірена» в 2008 році виявив білоруський журналіст Василь Семашко в одній із міських веж Мінська. Текст на дзвоні польською мовою сповіщає, що цей дзвін теж «відлитий у ливарні братів Фельчинських у Калуші». Дата виготовлення – 1929 рік. У верхній частині дзвона, по колу, читаємо: «До пам’яті живих» і «На славу Польщі». Автор барельєфних написів – Александр Бравські. Дзвін вилито на кошти, зібрані стрільцями 86-го мінського піхотного полку з нагоди вшанування пам’яті стрільців цього підрозділу, які загинули в боротьбі з більшовиками в 1918 році. На одному із барельєфів зображено убитого під мурами солдата, поряд – Матір Божа. На другому фризі – Матір Божа Остробрамська, а під нею – фігури людей. На сьогодні дзвін не має тріщин і може використовуватися за призначенням  (фото 2. Дзвін «Ірена», 1929 р.).

Дзвони, як пам’ятки давньої української культури, є об’єктом музейних експозицій. У Луцьку, в одній з веж старовинного замку Любарта, діє єдиний в Україні музей дзвонів. У його експозиції також є стародавні дзвони з майстерні Фельчинських.

Отже, успіх калуських ливарників свідчить не лише про високу якість їхніх виробів, а й про правильність вибору підприємницької діяльності, яка відповідала вимогам того часу і сьогодні залишається актуальною. Давні дзвони є цінними пам’ятками історії та матеріальної культури нашого краю. На Прикарпaтті сьогодні збереглося чимало старих церковних дзвонів, які й далі використовуються за своїм призначенням.

Іван ТИМКІВ, історик, завідувач етнографічного музею Калущини, викладач ВПУ №7

Західний вісник ⁰