У відповідь на опубліковану мною статтю «Навіщо Насалику ще й PR-відділ...» очільник відділу внутрішньої політики та зв’язків із громадськістю Калуської міської ради пан Микола Шинкар написав розлогий коментар на Інтернет-сайті «Калуш ІНФО» (де в тому числі була розміщена й дана публікація), в якому, попри велику кількість питань щодо джерел інформації, на підставі котрих була написана мною дана стаття, оприлюднив свідчення нерозуміння суті роботи відділу, який він очолює. Цитую: «...Моє головне завдання не «піарити владу», а бути містком між владою та громадою в особі її громадянських інституцій, надавати допомогу в їх становленні та розвитку, доводити до відома громадськості результати роботи цієї влади. Тому, відділ внутрішньої політики – це не «забаганка» Ігоря Насалика, а елемент внутрішньої політики держави. Такі відділи є в кожній міській раді та кожній районній та обласній державних адміністраціях. Тому, причеплений Вами ярлик «PR» до цієї структури має до неї дуже і дуже віддалене відношення»... «Розвиток громадянського суспільства розпочинається з дискусії між владою та громадянами. На превеликий жаль, у нас дискусії на 3/4 зводяться до взаємних принижень, поширення відвертої брехні. Але ці дискусії потрібно продовжувати, бо без них рух уперед неможливий».

Отож, почну з пояснення терміну Public Relations (скорочено PR), який пан Шинкар, на мій подив, назвав причепленим мною ярликом. І пропоную кілька визначень даного терміну найбільш поважних інстанцій світу.

Інститут суспільних від­носин (IPR), створений у Вели­кобританії в 1948 році, прийняв усе ще діюче (хоча й з деякими доповненнями від 1987 року) визначення PR – це плановані, тривалі зусилля, спрямовані на створення та підтримку доброзичливих відносин і взаєморозуміння між організацією і громадськістю.

Кращим із нині існуючих визначень вважають формулювання, що міститься в мексиканський заяві, з якою представники національних та регіональних асоціацій PR виступили в Мехіко 1978 року. В ньому говориться: «PR – це мистецтво і наука аналізу тенденцій, пророкування їхніх наслідків, видачі рекомендацій керівництву організацій і здійснення програми дій в обопільних інтересах організації та громадськості».

В американському підручнику для майбутніх журналістів міститься наступне значення: «PR – це функція менеджменту, котра оцінює настрої суспільства, ідентифікує політику та дії індивідууму чи організації у відповідності до громадських інтересів та реалізує програму дій для набуття громадського розуміння й прийняття».

Знаючи ці визначення, мені було дивно дізнатися, що голова відділу внутрішньої політики та в’язків із громадськістю вважає термін «PR» – ярликом, у той час як із англійської словосполучення Public (громадськість) Relations (відносини) перекладається – зв’язки з громадськістю.

Друге, що звернуло на себе увагу – так це разюча різниця між «красивими» висловлюваннями щодо своєї функції та реальна діяльність пана Миколи. Адже якої якості «місток» між владою й громадою може будувати очолюваний ним відділ, коли він дозволяє собі закидати громаді викривлену інформацію щодо вдаваної успішності роботи влади міста, ґрунтуючись на вищипнутих із контекстів цифрах. Найбільш явним фактом подачі викривленої інформації, котрий зрозумілий навіть звичайному перехожому, є наведені цифри реєстрації автівок у містах Донецьку та Калуші. (Це я про публікацію у «Вікнах» під назвою «Яка влада і які «вершки» поглинає?») Такі дані навели певне для того, щоб вразити калушан, наче як вони заможно живуть у порівнянні з іншими містами. Лише от за даними МРЕВ, у Калуші реєструються автівки не лише калушан, а й мешканців району, Рожнятівщини, Долинщини, Рогатинщини, Галичини та міста Болехова. То як розуміти наведення даних подібного ґатунку відділом внутрішньої політики та зв’язків із громадськістю Калуської міської ради? Як роботу в напрямі «внутрішньої політики» по одуренню громадськості міста, вводячи її в оману публікаціями фактів подібного кшталту? І нагадаю, що оплачується робота того відділу з кишені самої калуської громади – та чи потрібен такий відділ Калуської міської ради громаді – відповідь мусить дати сама громада.

Далі. PR діяльність – ді­яль­ність зі зв’язків із гро­мад­ськістю будь-якої органі­зації, проводиться в кількох напрямах, одним із котрих є внутрішній PR, тобто внутрішня політика організації. Автори відомих книг із PR, зв’язків із громадськістю для бізнес-структур, соціальних та державних установ, комуні­кативного ­менеджменту та стратегій керівництва зійшли­ся в думці, що без доброго внутрішнього PR у середині колективу, будь-які зусилля з налагодження доброзичливих відносин із громадськістю приречені на провал. (За І. Альошиною, Г. Почепцовим, А. Чуміковим, М. Горкіною, А. Мамонтовим, І. Манном,            С. Блеком). Бо саме в результаті вдалої внутрішньої політики співробітники організації стають її патріотами, пишаються місцем своєї роботи, стають носіями її ідеології та місії.

Тому, прочитавши у коментарі пана Шинкаря, «звідкіля Ви взяли тезу, що внутрішня політика «повинна стосуватися виключно працівників організації», знаєте, таке трактування просто шокує своєю профанацією, тому що «виключно праців­никами організації» займається кадрова служба та структури Головдержслужби, я зрозуміла одне – пан Шинкар, що за освітою є юристом, після отримання пропозиції очолити відділ внутрішньої політики та зв’язків із громадськістю – навіть книги не відкрив, щоб ознайомитися ким йому пропонують працювати, вирішення яких задач йому належить виконувати та як це роблять у цивілізований спосіб. Із цього моменту мені вже не були дивними його статті маркетингового характеру та перекручування фактів, що він постійно застосовує.

Ось так через звичайне незнання, пану Шинкарю на займаній посаді голови відділу з питань внутрішньої політики та зв’язків із громадськістю, Ігор Насалик доручив за­йматися... адміністративною реформою... і той погодився. Так Микола Шинкар зайнявся написанням проекту закону про експеримент із проведення адміністративно-територіального реформування на території Калуського ра­йону та міста Калуша Івано-Франківської області, згодом зареєстрований Валерієм Келестиним у ВРУ за №11171. Мені не відомо, в яких муках народжувався той законопроект. Проте, після ознайомлення з тим папером, особисто я дійшла до висновку (хочу наголосити, що висновку дійшла я сама, без допомоги будь-яких експертів чи то інших фахівців), що даний законопроект суперечить ст. 5 розділу І, ст. 133 розділу ІХ, ст. 140 розділу ХІ Конституції України – де оговорені питання адміністративного поділу, засади місцевого самоврядування та народовладдя. Хочу зазначити, що визначення терміну «територіальна громада» міститься в Конституції (рішення Конституційного Суду України 18 червня 2002 року, справа № 1-16/2002, № 12-рп/2002), тому розбіжність із визначенням у законопроекті допускатися не повинна була. Та головна помилка автора, чи то авторів даного законопроекту полягає у порушенні прав народовладдя. Оскільки на розвиток положень частини першої ст. 140 Конституції України щодо добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено порядок добровільного об’єднання територіальних громад сусідніх сіл в одну сільську громаду зі створенням єдиних органів місцевого самоврядування та обранням єдиного сільського голови. Добровільне об’єднання територіальних громад у сільську громаду і вихід з її складу відбувається за рішенням місцевих референдумів. Тож, якщо добровільне об’єднання жителів окремих сіл в одну територіальну громаду (яка оговорена в Конституції) допускається за умов проведення референдуму в тих селах, то чому пан Шинкар заразом із паном Насаликом вирішили приєднати села всього Калуського району, утворивши таким чином територіальну громаду, котрій немає визначення в Конституції України – в обхід ст. 5 тієї ж Конституції, прямо порушуючи зазначену в ній тезу про те, що право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові та не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Тим паче, що, керуючись, як заявлено в ст. 5 даного законопроекту, концептуальними напрацюваннями, (а відомо, що такі робив пан Ганущак і згідно з якими Калуський ра­йон повинен бути поділений на дві окремі територіально-адміністративні одиниці з центрами у Калуші та Войнилові), панове Шинкар та Насалик на власний розсуд вирішили, що доцільніше об’єднати ра­йон із містом без урахування логіки, котрою керувався автор відомих концепцій. То чи не доцільно було провести широке обговорення такої ідеї в громаді, а не повністю ігнорувати думку мешканців сіл, реєструючи даний законопроект (що яскраво продемонстрував Ігор Насалик, запросивши на прес-конференцію у прямому ефірі КМТ представників лише деяких міських ЗМІ), та зазначити у ньому, що експеримент територіально-адміністративного реформування проводитиметься лише після згоди населення, виявленому на референдумі?

Пане Шинкар, я погоджуюся, що розвиток громадянського суспільства розпочинається з дискусії між владою та громадянами. Та, на превеликий жаль, наша міська влада дозволяє собі принижувати громаду, розповсюджуючи викривлену інформацію та навіть відверту брехню. Представники влади відкрито порушують закони, розтрачають кошти бюджету, не виконують покладені на них функції та просто байдикують у робочий час, при цьому щомісячно нараховуючи собі 100% премії та 100% надбавки за інтенсивність. Тому в подальших публікаціях, підстав для яких Ви своїм коментарем мені надали аж забагато, й надалі звучатиме критика. А на цей раз – усе, бо як більше не дозволяє відведений мені редакцією об’єм.

Надія МЕЛЬНИКОВА

Західний вісник ²⁶