Повернення  Михайла Вишиванюка із відпустки  ознаменувалося черговою колегією ОДА, яка уже за традицією в демонстративному прагненні навести порядок в області проходить під ореолом сильної руки губернатора, загрожуючи тим самим широкому чиновницькому загалу в кращому випадку добрячим прочуханом, якщо не звільненням з роботи.

       Та ця колегія все таки здивувала...

       Власне, якщо неочікуваних звільнень і нових призначень громада за час перебування на посаді Михайла Вишиванюка бачила вдосталь, то спроб перехопити першу скрипку, як і відміну головою ОДА рішення про звільнення управлінця під тиском «чиновників-адвокатів», – мала можливість спостерігати чи не вперше. 

     Для початку приголомшив абсолютну більшість присутніх у залі Богдан Ребрик. Перли, що злітали з його уст, змушували невпинно дивуватися, а чи дійсно це мовить багатостраждальний політв'язень і дисидент? Чи може взагалі людина, яка роками поневірялась по таборах Мордовії, будучи двічі засудженою кривавим тоталітарним совєтським режимом за свій націоналістичний дух в якості особливо небезпечного рецидивіста, й яка відмовлялася зняти із себе натільного хрестика, перебуваючи при здоровому глузді й світлим розумом бачачи, що відбувається в державі, мовити слова, які промовив Богдан Васильович з трибуни 24 жовтня???

     Отримуючи орден «За заслуги ІІІ ступеню», Богдан Ребрик, серед іншого, зауважив: 

«Нічого не буває завчасно й нічого не буває запізно. Усе своєчасно. Маю на увазі цю нагороду. Мені дуже приємно, що на 20-му році Незалежності я отримую за свій страшенно важкий труд подяку. Я дякую нормальному великому Президенту України Віктору Януковичу за те, що він робить сьогодні в державі, за нормальне відношення до мене ».

       Звичайно, що нагорода цінна… Однак, погодьтеся, що сприймалися слова Богдана Васильовича аж надто штучно. Навіть зважаючи на те, що свого часу Богдан Ребрик був одним із найбільш ярих противників Помаранчевої революції.

     Водночас, мабуть, ніхто, а тим паче я, не мав права судити за сказані слова людину, яка приклала скільки зусиль, пожертвувала здоров’ям заради краху імперії, була серед тих, хто проголошував Незалежність.

     Так, ваші колишні заслуги варті найвищих нагород. Однак, кому, як не вам, не розуміти, що позбувшись нещодавно однієї тюрми, сьогодні ми власноруч замикаємось в іншій?!! Що поборюючи совок наприкінці 80-тих, через двадцять років ви співатимете оди чи не найяскравішому йому породженню?!!

     Того  дня нагороду отримав не лише Богдан Ребрик...

     Слідом  за ним до уявного п’єдесталу почимчикував його ж колега по парламенту першого демократичного скликання, знаний і шанований усіма нами Степан Пушик. Ось тут і злапав себе на думці, що зараз Степан Григорович воздасть і за себе, і за колишнього соратника (але аж ніяк не товариша). Моральний авторитет сучасності, чиє влучне слово не раз змушувало стрепенутися, вказувало шлях. Колись… Та виявляється, що сьогодні можна пафосно отримувати нагороду від влади, хоча ще вчора нещадно критикував цю ж владу на сесії та в кулуарах, а позавчора обмінювався люб’язностями з Ганькою, бо комусь кров з носа потрібна була посада. Отакі от каламбури. Ча-ча-ча…

     Після цього залишається хіба що в черговий раз зануритись у співвідношення моральності і політики. Де та мораль, самоповага, коли навколо суцільний фальш, блюзнірство, підлабузництво та подвійні стандарти??? 

     Після здивування знайшлося місце й  щирій посмішці. Спричинила її в залі доповідь начальника головного управління у справах сім’ї, молоді та спорту Мирослава Карабіна. Власне, не так сама доповідь, як вмотивовані претензії до неї з боку Михайла Вишиванюка, наступні запитання й неспроможність Мирослава Карабіна дати на них обґрунтовану відповідь. Резюмував розгляд другого питання Михайло Вишиванюк словами «Чого ти виліз на трибуну, якщо не знаєш, що пишуть твої підлеглі?!» й супровідним коментарем «Він займається спортом, до молоді йому руки ще не дійшли…».

     Хоча, саме питання молоді, соціального  захисту дітей-сиріт, було головним питанням усієї колегії ОДА. Недаремно  ж на неї завітав уповноважений Президента із прав дітей Юрій Павленко…

     Надто велике бажання було у очільника області продемонструвати високопосадовцю, як пильно в області піклуються про дітей-сиріт й як суворо можуть карати за нефаховість. Михайла Васильовича обурила мала, за його словами, кількість людей, що хочуть взяти дітей-сиріт до себе, адже опікуни отримують в такому випадку матеріальну допомогу в сумі майже 2800 гривень. Голова ОДА навіть порадив кожному чиновнику взяти в сім’ю дитину. Коли ж такого бажання ні в кого не виявилося, ледь не звільнив начальника служби у справах дітей Івана Ковалика. Чиновника гуртом рятували Василь Гладій, Зінаїда Болюк і сам Юрій Павленко. Завершилося все публічною для Івана Ковалика «амністією» і доганою від Михайла Вишиванюка. На радощах Ковалик певно хотів ще подякувати, однак губернатор поглядом миттю посадив його на крісло... На цьому практично і закінчили. 

     Втім, тиждень лише розпочинався. А тому від справ управлінських перейдемо  до власне політичних. Необхідно відзначити, що такої активності політичних партій, яка спостерігалася протягом кількох останніх днів, не було вже давно.

     Так, в той час, як комуністи спокійно відзначали 90 років Комсомолу Західної України, регіонали під проводом нардепа Зубанова презентували книгу «Україна: історія великого народу», молоді «фронтовики» бавилися у флешмоби, нашоукраїнці судилися, свободівці розпочали звітувати. На противагу останнім, «Українська партія», яка чи не першою почала закликати до публічних звітів, змушена наразі вирішувати дещо інші завдання. Міський голова Калуша, а паралельно й лідер «Української партії», в своєму базовому електоральному регіоні провалив початок опалювального сезону. От Вам і найкомфортніше поряд із Ялтою місто для проживання в Україні.

     Щоб перебити наростання негативу, Ігор Насалик, як цього і вимагають підручники з політичних технологій, спробував наприкінці тижня змінити тональність громадської думки повідомленнями про прагнення навколишніх сіл приєднатися до Калуша, важливість участі окремих депутатів «Української партії» у останній сесії обласної ради, яка б не відбулася без їх фракції, а також дещо сенсаційною новиною про досягнення домовленостей про об’єднання з лідером політичної партії «За Україну!» В’ячеславом Кириленком. Хоча, як мінімум дивує, чому звістка про це не була оголошена на спільній прес-конференції або чому із її оголошенням зволікає сам Кириленко?

     Тим часом Марія Буськанюк, яка сьогодні працює саме на «Українську партію», схоже, залишила «Нашу Україну» не лише без грошей, але й без майна.  Рішенням Івано-Франківського міського суду відмовлено у позові Зіновія Шкутяка про зупинення стягнення заборгованості по заробітній платі на користь Марії Буськанюк. Як би це сумно не звучало, однак колись провідна політична сила на Прикарпатті, яку навіть зараз в обласній раді представляє півтора десятка не найбідніших в області людей, опинилася не те, що на грані – за межею виживання.

      Дещо у незвичній для себе іпостасі за підсумками тижня постала «Батьківщина». За великим рахунком, інформаційний простір обмежився єдиним повідомленням щодо справи Юлії Тимошенко, джерелом якого виступив Олександр Левицький. Поряд із переконанням, що сьогодні немає підстав для відновлення кримінальної справи щодо ЄЕСУ, один із лідерів обласних «білосердечних» значно більше уваги приділив закриттю справи щодо Леоніда Кучми та побудові поліцейської держави Віктором Януковичем. Змінив акценти й головний спікер «Батьківщини» в області Юрій Романюк. Досить несподівано Юрія Дмитровича, депутата обласної ради й мешканця Коломиї, зацікавила доля пам’ятника Тарасу Шевченку в Івано-Франківську.

     Вочевидь, сьогодні вище партійне керівництво або готується на останній бій під стінами Апеляційного суду, або вже розпочало переосмислювати ситуацію. Принаймні так стверджує інтернет-видання Бродського «Обозреватель»:

     «Cамое главное, что сейчас объединяет этих двух персонажей (Александр Турчинов и Арсений Яценюк), которые терпеть друг друга не могут  -  РАДОСТЬ, причем радость безбрежная, пьянящая, небесная, от которой чего доброго можно и задохнуться, но пока еще ТАЙНАЯ. Они бы хотели поделиться ею с миром и людьми, они хотели бы кричать о ней на всех углах и благодарить на площадях за происшедшее судью Киреева и своих богов – Турчинов - баптистского, а Яценюк – греко-католического, но не могут – мир и люди не поймут, не поймут и боги, не оценят. Не поддержат. Даже судья Киреев. Слишком уж она, эта радость, подлая…А знаете, чем она вызвана? Правильно, посадкой Тимошенко. И чем дольше та будет сидеть, тем для Турчинова и Яценюка радостней. Досрочное освобождение Юлии Владимировны из казематов было бы ударом по психике каждого из них».

     Власне, знаючи самого Бродського, навряд чи можна таку інформацію сприймати з усією серйозністю. Однак, кожен має право на погляд, а в умовах української політики здавалось б найнереальніше може стати реальністю. Не кажучи вже про моральність …

     Ігор  Дебенко, політолог

news.if.ua ¹¹