Головною  подією тижня поза всяким сумнівом стало прийняття Верховною Радою України Закону України «Про вибори народних депутатів України». Формальні «правила гри» прийнято, залишилося нарізати округи і вперед – до світлого майбутнього… Межі виборчих округів за наполяганням опозиції закон зобов’язує оприлюднити не пізніше, ніж за шість місяців до дня голосування. Перемога опозиції? Безумовно, адже попередньо анонсовані 90 днів практично не залишали нелояльним кандидатам шансів на нормальне проведення виборчої кампанії й рівні умови боротьби загалом. Всього ж таких маленьких перемог опозиція нарахувала 17. Із 20 оприлюднених. Такого нонсенсу, якщо не помиляюсь, при цій владі ще не спостерігалося. А відтак консолідоване голосування влади і опозиції за законопроект на перший погляд виглядає цілком логічним.

     Ретельний аналіз наслідків нового-старого  виборчого закону – предмет окремої  статті. Втім, доцільним є акцентування уваги на двох, на нашу думку найбільш важливих, положеннях.

     По-перше, прийнятий закон і затверджена  у ньому модель виборчої системи  – це суттєвий крок назад, свого  роду деградація усієї системи. Що парадоксально, ще кілька днів тому із цим погоджувалися  практично всі опозиціонери… 

     Більше  того, це – масний плювок в обличчя електорату усіх опозиційних сил, які піддавали критиці пропоновану владою змішану систему й виступали за відкриті списки. Це – цинічне харкання у напрямі усіх впливових міжнародних інституцій, до висновків яких неодноразово апелювали вітчизняні опозиціонери, взиваючи до недемократичності окремих положень і шкоди повернення до моделі 50 Х 50.

     Після того, як у четвер ввечері опозиція проголосувала за законопроект, як опісля в один голос воздавала  хвалебні оди на адресу нового закону, як найбільш демократичного із запропонованих, кращого серед гірших, будь-які ридання з приводу фальсифікації результатів голосування перетворюються на звичайнісінький фальш. Як-не-як, а легітимізувала закон саме опозиція.

     Тут ми планомірно наближаємся до другої важливої гіпотези. Озвучені Олександром Єфремовим 17 положень, щодо яких вдалося досягти консенсусу із опозицією, хоч і справді покращують якість закону, знімають цілу низку закладених в нього суперечностей і сприяють демократичності та свободі виборів, однак аж ніяк не унеможливлюють фальсифікації. За великим рахунком, це 17 процедурних норм, що загортають вибори целофаном демократичності, міць якого й надалі вимірюється бажанням фальсифікувати.

     Суть же закону, його фундамент, у значній мірі складають саме ті три норми, на яких парламентська опозиція сьогодні не надто воліє акцентувати увагу. Партії регіонів вдалося проштовхнути 225 «мажоритарників», зберегти закриті списки, підвищити до 5% виборчий ценз й заборонити блоки. Примітно, що і владі, і опозиції в обличчі «Батьківщини» й «Фронту змін» такі новації сприяють найбільшою мірою. За таких умов про принципових, однак наразі непрохідних локальних союзників й стратегічних опонентів водночас, можна забути.

     Разом тим, зважаючи на те, що Партії регіонів попервах хронічно не вистачало голосів для прийняття законопроекту, можна припустити, що були й інші політичні гарантії й дивіденди. В протилежному випадку опозиція навряд чи «продалася» б так дешево…  

     Водночас, незважаючи на те, що новий закон  про вибори написаний під Партію регіонів, голова фракції «Батьківщина» в обласній раді й водночас одна з найбільш помітних постатей в місцевому політикумі Юрій Романюк переконаний, що прийнятий варіант закону не є остаточним й ближче до виборів в залежності від електоральних сподівань Банкової та за підсумками літніх соціологічних вимірів уподобань виборців до нього будуть внесені нові зміни. У одній ж із своїх останніх публікацій політик, розмірковуючи над ймовірністю формування коаліції сьогодні опозиційними політичними силами, справедливо зауважує: «Новий виборчий закон, за системою 50 на 50, дає гарантії формування щонайменше сталої блокуючої «меншості» опозиції … Якщо ж (ред.) вистачить розуму і зусиль, то опозиція може мати й 226 голосів».

     Щоправда, як показує досвід, розуму опозиції не вистачає ні під час, ні тим паче після виборів…  

     Власне, цим і користаються з разу в раз опоненти. Свою передвиборчу стратегію Партія регіонів втілює поетапно. На черзі – повний і безапеляційний контроль над місцевими державними адміністраціями. Інформація про те, що на їх чолі з метою належного проведення виборчого процесу залишаться лише представники владоформуючої політичної сили, починає підтверджуватися. Такі висновки напрошуються, зокрема, й на прикладі останніх перетурбацій у Долинській і Рогатинській місцевих державних адміністраціях. Незважаючи на всі запевнення й доводи у добровільності подання у відставку і Петра Шкутяка, і Марії Челядин (остання, за словами Михайла Вишиванюка, «сама розписалася у власній неспроможності», їх місця посіли представники Партії регіонів. Можливо помиляюсь, однак єдиним свого роду «острівком» наразі залишилась Тисмениччина. Питання лише, чи надовго? 

     Не  довго в серці Юрія Солов’я жевріла надія провести 1 грудня у Києві спільне засідання місцевих рад. Прийнявши на позачерговій сесії Івано-Франківської міської ради звернення стосовно загрози вступу України до Митного Союзу, більшість піддала корекції й ініціативу лідера нещодавно створеної фракції «Удар – Громадський форум». Як наслідок, в Київ депутати таки поїдуть. Щоправда невідомо коли… В той час, коли одні «перетягують канати», із ситуації отримують дивіденди інші. Так, одним із найбільш цитованих політиків позачергової сесії міської ради став «регіонал» Богдан Федьків. Політик, якому щоразу добряче дістається від практично усіх місцевих політичних сил, цього разу завдав удару у відповідь. Вслід за Василем Чудновим Богдан Федьків закликав міську раду до господарки, а не до піару й політтуризму.  

     Тим часом Партії регіонів, щоб почала нарешті прислухатися до голосу народу й краще чути, вирішили публічно прочистити вуха. Владу «обслужили» молоді активісти «Фронту змін». Незважаючи на нечисельність, учасники флеш-мобу до заходу підійшли доволі оригінально. Як виявилося, чути владі заважають дорогі цяцанки –  машини, будинки, гелікоптери… Якщо схожа тенденція простежуватиметься й надалі, у якості суспільного ЛОРа може виступити усе суспільство. Щоправда, тоді влада може залишитися не те, що без вуха – їй можуть знести голову. 

     Чи  дійшли до Дмитра Табачника слова, що були сказані на його адресу під час урочистого віче до Дня студента Василем Поповичем, сказати важко. Однак, лідера «Студентської Свободи» почули студенти, зреагувавши на слова політика оваціями. Василь Попович охарактеризував міністра лише трьома буквами. Щоправда, за своїм значенням сформоване слово – це скоріше діагноз, аніж складова іміджу. 

     Власне, над покращенням свого іміджу розпочав активно працювати Ігор Насалик. Нещодавно міський голова Калуша не лише зареєструвався у соціальній мережі  

«Однокласники», але й в режимі чат-конференції розпочав відповідати на запитання мешканців про життєдіяльність та  основні проблеми районного центру на інформаційному порталі «Калуш.інфо». Примітно, що початково такий захід планувалося організовувати щовечора, однак вже в процесі спілкування з виборцями було вирішено обмежити двома годинами одного разу на тиждень. 

     Допоки  ж Калуш ніяк не може визначитися  із долею погруддя Олександру Пушкіну, яке навіть пропонують доповнити  цілою письменницькою алеєю, Івано-Франківськ має всі шанси позбутися однієї з «болячок» уже в найближчому майбутньому. Палац спорту, питання будівництва якого ініціював голова обласної ради Олександр Сич, з великою вірогідністю постане в прилеглій до обласного центру Чукалівці. Саме на такому варіанті зупинилася експертна комісія після того, як міська влада за півроку так і не зуміла підготувати належну пропозицію. Уже незабаром відповідний проект рішення може бути винесено на розгляд сесії обласної ради, а тому можна сподіватися, що принаймні до кінця каденції Палац спорту таки відчинить свої двері. Головне, щоб було для кого…   

     Ігор  Дебенко, політолог