Історична довідка про Калуш та Калущину

Переглядів: 19761

      У передгірї українських Карпат на річці Лімниці розташована Калущина, частинка Галичини, Бойківщини й одвічна складова Івано-Франківщини.

        Найдавніші поселення тут виникли близько 100 тис. років тому, у добу середнього палеоліту на наддністрянських землях, в селах: Лука, Цвітова і Мошківці. Також археологи виявили на берегах Дністра стоянки людей часів пізнього палеоліту. В селах Ріпянка і Кадобна розкопано кремяні знаряддя праці доби міді і бронзи, а у селах Мислові і Сівці-Калуській стародавні могильники. Кістки мамонта знайшли у с.Сівка-Войнилівська.

     У ХV-ХІІ ст. до н.е. на території Калущини господарювали землеробські племена комарівської культури. Поховання з бронзовим мечем і кремяними сокирами були виявлені у Підгірках і Томашівцях.

        В добу заліза (VІІ-ІІІст. до :н.е.) тут проживали скіфські та фракійські племена, а у І ст. до н.е. сармати. Також Калуський край освоювали землеробські словянські племена черняхівської культури у III-V ст. н.е. У с. Дубовиці знайшли римські монетні, у Голині гончарний посуд і печі, а у Верхній, Новиці і Войнилові, за свідченнями археологів, є городища часів Київської Русі.

     До середини XIVст. Калущина належала до Галицько-Волинського князівства. Але у 1387р. вся Галичина відійшла під владу Польщі. На загарбаних територіях польська шляхта запровадила новий адміністративний устрій: староства, земські і Бродські суди, панщину. За цих часів в польських актах зявляються перші писемні згадки про Калуш (1437р.) і Войнилів (1443р.). У 1549р польський король Сигізмунд Август уповноважив Пелзького воєводу, коронного гетьмана і Галицького старосту Миколу Сенявського заснувати місто Калуш з юрисдикцією на самоврядування. У 1549р. на основі Магдебурзького права в Калуші створено магістрат.

        Мешканці Калущини приймали активну участь у визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького. А восени 1672р. на теренах Калуського староства, військом майбутнього польського короля Яна Собеського, була розгромлена татарська орда Селім Гірея.

       У 1772р. Калущина, як і уся Галичина, відійшла до Австрійської імперії. Її фахівці відразу почали вивчати природні багатства краю. Розпочався розвиток промисловості. Освоювались торфовиська, відкривались чисельні ґуральні, вапняні, гіпсові, цинкові гути. А у с. Завій тартак на три пилорами потужністю 40 кінських сил, що працював на паровому двигуні, експортував виготовлені лати, бруси і дошки до Прусії і Росії. В Калущину почали приїжджати ремісники із Польщі, Чехії і Прусїї. У середині ХVІІI ст. тут видобували до 170 т солі, а також поташ і селітру. Також промисловому розвитку краю посприяла і прокладена залізниця Львів-Чернівці, що пролягла через Голинь, Калуш, Вістову і Бондарів.

       У 1848р. була скасована панщина, впроваджувались окремі демократичні інститути: виборче право, навчання рідною мовою тощо. Здійснюючи студентську мандрівку у 1884р., на Калущині побував Іван Франко. Він виступив на літературно-мистецькому вечорі в Народному домі м. Калуша.

      В кінці ХІХст. через злиденне життя почалася масова еміграція у Канаду і США. Наступні еміграційні хвилі були зумовлені вже політичними обставинами. Емігрантами були громадські діячі, політактивівісти, січові стрільці, вояки Української Галицької армії (УГА). У 1928р. з Калущини до Канади емігрувало подружжя Івана Риги і Марії Колодки. Через чотири роки в них народився син Джордж, який згодом став відомим канадським письменником. Індіанські американці, мексиканці та канадці вважають його своїм прозаїком. А у Філадельфії пішов з життя вояк УГА, уродженець Войиилова, лікар Іван Белей. Медичну освіту він здобував у Львові. У 1947-54рр. працював лікарем у Бельгійському Конго, де був удостоєний королем Бельгії Бодуеном звання "шевальє" і нагороджений орденом Королівського лицаря.

       Під час Першої світової війни Калущина була у самому "пеклі" подій і зазнала значної шкоди: масові вбивства, голод, тиф, репресії, погроми, знищення господарств...

         На теренах Галичини після Листопадового чину 1918р. постала ЗУНР. В цей час парох Угринова Старого і Бережниці о. Андрій Бандера, причепивши шаблю до пояса, зібрав своїх парафіян і вийшов до Калуша. Тут з їх участю були роззброєні австрійські солдати і поліція. Влада мирним шляхом перейшла до ЗУНР. Проте, відмобілізована Антантою, польська армія знову захопила Калущину В цій порі помер від тифу у Вінниці уродженець Войнилова, літературний критик і публіцист Микола Федюшка Євшан. Він був особистим секретарем Михайла Грушевського, автором критичних статей про творчість І.Котляревського, І Т.Шевченка, Лесі Українки і М.Коцюбинського, О.Кобилянської, Б.Грінченка та інших. Леся Українка бачила в ньому ідеал літературного критика.

       У 1925р. на Галичині постає Українське Націонал-Демократичне Обєднання (УНДО), а наприкінці 20-х років Організація Українських Націоналістів (ОУН). Ці структури охопили більшу частину студентської і селянської молоді. Восени 1930р. окупаційний режим Пілсудського проводив у Галичині "пацифікацію": репресії проти прогресивної української опозиції. У відповідь на терор Степан Бандера організував замахи на керівника більшовицького консульства у Львові (1933р.) і польського міністра Пєрацького (1934 р.). Після гучних процесів у Львові та Варшаві, Бандеру, Лебедя та інших соратників ОУН засудили до смертної кари. Проте доктор правничих наук В.Г. Горбовий домігся відміни смертної кари.

       Після початку Другої Світової війни, 1 липня 1941р. на Калущині було проголошено Акт відновлення Української самостійної держави (УСД), яка проіснувала до 15 вересня. А з 16 вересня край захопили угорські війська. Але владу гітлерівцям передали лише тоді, як С. Бандера відмовився відкликати Акт УСД. У Києві німці стратили батька провідника ОУН, а його сестер і братів відправили на заслання до Сибіру і у німецькій концтабори. ОУН організовує партизанський опір, створює Українську Повстанську Армію (УПА). Ця армія воювала як проти фашизму, так і проти більшовизму, за незалежність України.

    Радянській владі вдалося докорінно змінити індустріальне обличчя Калущини у післявоєнні роки Будувались хімічні заводи, льонопереробний завод, зводились новобудови, розвивалось сільське господарство. Проте господарював войовничий атеїзм руйнувались церкви і монастирі, насильно русифікувалось місцеве населення. В імя порятунку нації, не витримавши наруги над Україною, калушанин Олекса Гірник 21 січня 1978р. на вершині Чернечої гори Каневівї біля самої могили Т.Г. Шевченка спалив себе. І лише на початку 90-х років про його вчинок дізналась уся держава.

      З великим піднесенням зустріла Калущина Акт Незалежності 24 серпня 1991р. А 17 серпня 1992р. у с. Старий Угринів було відкрито меморіальний комплекс-музей Степану Бандері і бронзовий памятник ( третійPF рахунком, бо два попередні були знищені радянською владою).

      Гордиться Калущина своїми здобутками, зберегла свою самобутню культуру, традиції і обряди. Активну участь брали незламні бойки у Помаранчевій революції в листопаді-грудні 2004 р., як і уся Івано-Франківщина, як уся держава, з вірою у Бога і щасливе майбутнє нашої вільної України!

Інші статті по темі:

Маєте зауваження чи знайшли неточність? Повідомте нам, будь ласка!