Одинадцятий рік поспіль вихованці комунального закладу соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями “Добродія Калуська” відвідують базу відпочинку в Карпатах. У селі Мислівці Долинського району понад 40 осіб із центру реабілітації провели два тижні липня.

Уже традиційно на оздоровчій базі підприємства ПАТ “Калуський завод будівельних машин”, яку  безкоштовно надав генеральний директор Анатолій Хмарник, ГО “Діти сонця” організовує табір “Надія”. Такий захід проводиться за фінансової підтримки, зокрема, міського голови Ігоря Насалика, підприємців Ігоря Хемича, Володимира Іваницького, Сергія Барни, Василя Сондея.

— Треба, щоб люди розуміли: діти та молодь з обмеженими можливостями можуть реалізувати себе лише в своєму колі,  — розповідає Галина Кукура,  голова ГО “Діти сонця” та директор табору. —Тут вони щасливі, бо є однією великою родиною”.

Із дітьми та молоддю в таборі працювали спеціалісти “Добродії…” — Марія Столярчук, Леся Ляхович (соціальні педагоги), Любов Іщенко (психолог), Людмила Ярема (реабілітолог).  Дозвілля дітей влаштовували волонтери Мар’яна Кукура, Уляна Гавриляк, Влад Димчина, Віталій Яковина, Христина Баглай, Юлія Шинкар.

Кожен день у “Надії” розпочинався та завершувався із спільної молитви та гімну України. Впродовж відпочинку ніхто не байдикував. Поки діти займалися, батьки готували їжу, хлопці носили воду з джерела, а табірний лікар Володимир Гринів — розводив багаття (він тут — “лікар на всі руки”. — Авт.).

Конкурси краси, талантів, ігри та тренінги, дискотеки різних стилів — волонтери працювали на славу. “Ви б чули, як наші вихованці гарно співають, а танцюють як! Всі дуже талановиті, але треба їх відкривати”, — каже Галина Дмитрівна. Сніданок, обід, вечеря — справа рук батьків. На Івана Купала, наприклад, вони наліпили понад тисячу вареників. І все готують “на вогні”. Лікар Володимир Миколайович часом рибки наловить — ухою ласують, іноді грибів назбирає — ось і суп. Та й самі хлопці й дівчата ходили у ліс шукати лікувальні трави, а потім з тих гілочок чай п’ють. Місцеві жителі теж не лишаються осторонь: хтось дрова привезе, хтось — молоко, сир, чорниці.

Важливо, що час, проведений у  таборі, — також своєрідний відпочинок для батьків. Вони постійно мають бути поруч з дітьми, тому не можуть кудись поїхати, зрештою, зайвих коштів нема, ліки-бо дорогі. Тому тут, поки волонтери працюють, дорослі можуть трохи відволіктися, поспілкуватися. Хлопці й дівчата ж тішаться нагоді побути самостійними, робити все, що заманеться.

— Важливо довіряти їм, — говорить Галина Кукура. — Вони раді, коли можуть чимось допомогти, залюбки виконують різні доручення: піти за хлібом, назбирати гілок тощо.

На закритті табору кожен отримав подарунок — фарфоровий посуд і солодощі. Не обійшлося без сліз: ніхто не хотів додому. Коли ж треба було написати побажання, всі зійшлися на одному: “Повернутися в Мислівку”.

ВІКНА ¹⁷