Після так званого мініінвазивного хірургічного втручання, чоловік ще майже дві доби перебував в реанімаційному відділенні, чотири в загальній палаті і ось вже чотири дні дома.

Про це Анатолій Гетьманчук, ​редактор калуського видання "Нафтохімік-Калуш", розповів у соцмережі:

"Минуло вже десять днів з того часу, як мене було прооперовано в кардіоцентрі Медичної мережі «Добробут», що в Києві. Після так званого мініінвазивного хірургічного втручання, я ще майже дві доби перебував в реанімаційному відділенні Центру, чотири-загальній палаті і ось вже чотири дні дома. Відчуття нині таке, що підготовка до операції (коронографія й інше), вибір медзакладу і хірурга, сама операція, реанімація-це все ніби було не зі мною. Про це хіба нагадує серце, яке стало битися ритмічно, зникли болі, а загальний фізичний стан з кожним днем поліпшується."

Редактор згадує, коли вперше в нього виявили недостатність мітрального клапана:

"Недостатність мітрального клапана вперше виявила районний терапевт, коли я мав іти в перший клас, тобто в далекому 1968 році. Мене тоді два тижні лікували в лікарні міста Кременець, що на Тернопільщині, разом із дорослими пацієнтами, бо дитячих відділень ще тоді не було. Хоч якогось суттєвого поліпшення, судячи з усього, це не дало, але обнадіюча виписка з лікарні дала можливість забути про недугу до шістнадцяти років, коли мене покликали у віськкомат. І хоча я просився і клявся, що здоровий, мене все ж «списали», видавши вже через рік «синій» військовий білет. Я ж хотів бути як усі, тож, зібравши всі необхідні документи, поїхав у Київ у клініку професора Амосова. Там спочатку теж вагалися, але врешті при повторному візиті погодилися, що я можу служити в армії".

Анатолій Гетьманчук, пише, що часто спілкувався з лікарями, які радили зайнятися собою:

"Після звільнення в запас поступив і закінчив факультет журналістики Львівського ЛДУ і став працювати за професією в місті Калуш, що на Прикарпатті. В цей період доводилось часто спілкуватися з лікарями-кардіологами, які радили зайнятися собою, бо мій мітральний клапан «шумить» все більше і більше. Але всі ці рекомендації я сприймав так, що все минеться і зі слоїм клапаном проживу до глибокої старості. Засумніватися в цьому змусила спочатку миготлива, а вже рік фактично постійна аритмія в роботі серця. Причина цього-пролапс стулки клапана, через що розміри серця збільшувалися."

Коли вже ніхто не міг гарантувати Анатолію здорового життя без операції, він дізнався про те, що в Україні нині проводиться мініінвазивні операції, при яких не потрібно розрізати грудну клітку:

"Про те, що в Україні нині проводиться мініінвазивні операції, при яких не потрібно розрізати грудну клітку, почув від професора зі Львова Ю.А. Іваніва, з яким постійно консультувався. Саме він і порадив не поспішати із заміною клапана, а звернутися до кардіохірурга ММ «Добробут» Олександра Дмитровича Бабляка. Так, як вже ніхто не міг гарантувати мені здорового життя без операції, я звязався з Олександром Дмитровичом. Зрозумівши вже після кількох моїх фраз суть проблеми, він сказав: «Приїжджайте вранці 16 грудня, бо 17 грудня на вас очікує операція. Все буде добре. Встановимо на клапані кільце, а його трішки зміцнимо хордами. Я вам гарантую 99% успіху...» Саме такими словами відомий український кардіохірург, доктор медичних наук мене заспокоїв і обнадіяв. Тому до Києва на операцію я їхав без особливої боязні."

 Анатолій Гетьманчук висловлює подяку всім тим, хто долучився до його лікування.

ВІКНА ⁰