Калуська залізниця у полум’ї Другої світової війни: історія родини Сенчуків

Категорія: ІсторіяПереглядів: 416

Калуш був важливим залізничним вузлом. Це було пов’язано з великим виробництвом калійних добрив, які виробляються в цьому районі. Продукція калуських калійних копалень тоннами відправлялися лише залізницею.

Розповідає Інформатор.

У 1932 році Станіслав Сенчук (1899-1997) став начальником станції в Калуші (після перемоги на конкурсі).

Сім’я Сенчуків: Станіслав – начальник станції в Калуші, його дружина Гелена, з дому Чижувна, і син Вітольд – після війни професор токсикології Медичної академії в Познані.

Станіслав Сенчук походив зі Станіславова, де закінчив учительську семінарію, але за наполяганням друзів замість учителювати в гімназії пішов на залізницю.

Зауважимо, що залізничники того часу належали до робітничої еліти, адже вони отримували високу зарплатню, носили привабливу уніформу та користувалися безкоштовними квитками, що поширювалися на всю рідню працівника залізниці.

Після закінчення стажування в Станіславові Станіслав Сенчук працював послідовно на станціях у Надвірній, Делятині та Букачівцях. Його успіхом стало підвищення до керівника великої станції в Калуші. Коли він обійняв цю посаду, калуський вокзал мав чіткі сліди руйнувань часів Першої світової війни.

Руїни залізничної станції Калуша під час Першої світової війни. Липень 1917 р.

Станіслав Сенчук доклав багато зусиль та нервів, для того, щоб отримати від штабу відповідні кошти на комплексну реконструкцію станційних будівель. До речі, збудував спортивний майданчик і критий тир. Відповідно до тогочасних уявлень і практики залізничники мали дбати про свій фізичний стан, бо в момент загрози державі вони мали обов’язок захищати Батьківщину

Коли калуський вокзал був на фінальній стадії реконструкції у Європі  розпочалася Друга світова війна. Трохи згодом до міста увійшли москалі. Першим рішенням совітів стосовно залізниці, було скликання всіх службовців цієї установи перед будинком станції і передача начальника на «трудовий суд».

Проте, всупереч прогнозам уповноважених, «народ» став на захист начальника станції, через що «справу» відклали до «збору відповідних документів». Другий «суд» не відбувся, оскільки тодішній директор станції Станіслав Сенчук переховувався і таким чином пережив радянську, а потім і німецьку окупацію.

Вітольд Сенчук (1925 р. н.) – син директора калуської залізничної станції Станіслава Сенчука

Наше місто тісно пов’язане не тільки з Станіславом Сенчуком, але й із його сином  Вітольдом Сенчуком (1925 р.н.) – видатним польським токсикологом, творцем найбільшого в Польщі відділення токсикології, яке він створив з нуля в Медичній академії в Познані, університеті, де він також навчався. Кілька років він також був головою Польського токсикологічного товариства.

Вітольд Сенчук провів  свою юність у Калуші, навчаючись у місцевій школі ім Короля Яна ІІІ Собеського, яка містилася у величній будівлі. Директором цього добре організованого закладу був Онуфрій Курдидик – старший на той час учитель, суворого, поважного вигляду. Але на думку учнів він був м’яким і чуйним педагогом.

Цікавою є інформація про педагогів Вітольда Сенчука, що дає загальне уявлення про міський педагогічний склад міжвоєнного періоду.

Серед вчителів Вітольда Сенчука були  д-р Натан Шпігель – викладач латини, який раніше був співробітником Львівського університету, а латину викладав 4 години на тиждень. У Калуші вчителював протягом 1931 – 1939 рр.

Саме він спричинився до того, що тогочасній калуській молоді сподобалася ця не надто приваблива на той час мова. 

Німецьку мову викладала чудова германістка Анна Грюн (Anna Grün), історію – д-р Гіршлергова (dr Hirschlergowa), фізику і хімію – П. Маліновська, а біологію – проф. Адам Традзіковський (Adam Tradzikowski). Останнього дуже любили молодші школярі, оскільки він, окрім дидактичних якостей, мав галантні манери, був вишуканим в одязі та вирізнявся красою.

Взагалі вчителі того часу дбали про елегантність свого одягу і займалися своєю професією з пристрастю. До прикладу пропонуємо вам поглянути на світлину матері із двома синами. Дана світлина зроблена між двома світовими війнами, а саме у 1930-их роках. Зверніть увагу на елегантний та охайний вигляд калушан того часу.

                                                                                                 

У школах Калуша викладали два видатних польських педагоги – професори Станіслав Пєкут (Stanisław Piekut) і Станіслав Поточек (Stanisław Potoczek.) У них були дивовижні спогади. Вони могли годинами цитувати вірші та оповідання, не дивлячись у нотатки. 

Коли червоні совіти увійшли до Калуша, професор Пєкут, побоюючись арешту, зробив спробу втекти до Угорщини. На превеликий жаль, він був заарештований НКВС та депортований до Сибірських таборів, де провівши декілька років, зміг вибратися​​ разом з армією Андерса. 

Армія Андерса – польське збройне формування періоду Другої світової війни, що було сформоване для спільної з Червоною армією боротьби проти Гітлерівсякої Німеччини. Командувати армією, яка в основному складалася з депортованих польських військовослужбовців, призначено генерала В. Андерса, інтернованого в СРСР у вересні 1939 р. В. Андерс за допомогою британського уряду домігся від радянського керівництва згоди на виведення формування до Середньої Азії. 31 серпня 1942 р. відбулася радянсько-польська військова конференція, на якій підписано протокол про евакуацію армії, всього близько 80 тисяч військовослужбовців і понад 37 тисяч членів їхніх сімей, в Іран для охорони нафторозробок і нафтопроводів.

Після війни Станіслав Пєкут був лектором польської мови в університетах Риму та Неаполя. У 1986 році він опублікував у Лондоні свої мемуари під назвою «Під кривавим небом» («Pod krwawym niebem»Підморгую, де є фрагмент, присвячений його рокам проведеним у Калуші.

Повернемося до подій Другої світової війни у Калуші. Ми не даремно згадали Вітольда Сенчука, адже він зберіг спогади перших днів війни та бомбардувань нашого міста. Він добре пам’ятав ті події, адже разом із батьками жив біля вокзалу, який був особливим об’єктом атак німецького Люфтваффе. Згодом у своїх спогадах Вітольд Сенчук напише, що  завдяки «Гітлеру, який посилав до Калуша недосвідчених або ненавчених пілотів», вокзал — так старанно відбудований силами його батька – пережив бомбардування.Літаки атакували його з невеликої висоти, але бомби оминули головний будівлю вокзалу і паровозну будівлю, бо якби вони це зробили, то закінчилося б бійнею. Авіабомби вибухнули на сусідніх полях.

Вацлав Фідлер (Wacław Fiedler) – мер міста у міжвоєнні роки та під час Другої світової війни

До речі, віце-мером у Калуші на той час був Е. Штраус – учитель за освітою, президент Стрільця, належав до великої громади колишніх німецьких колоністів, які осіли навколо міста. Коли почалося бомбардування Калуша німцями, Штраус відповідав за протиповітряну оборону міста та оголошення тривоги. Враховуючи, що він був німцем за походження, то він потрапив під підозру у затягуванні тривоги, чим сприяв німцям. Такий факт був цілком ймовірним, адже, коли червоні війська увійшли до Калуша, він заявив, що є німцем. З огляду на це, він був звільнений НКВС і відправлений назад через р. Сян.

До слова про офіційних осіб міста, тодішній мер Вацлав Фідлер (1873-1947), також німець за походженням, тоді заявив, що він поляк, за що поплатився життям. Ось такий контрастний приклад людського вибору у важкі часи.

Після війни Сенчукам довелося залишити Калуш. Спочатку вони залишилися в Новому Сончі, де Вітольд складав екзамени, а потім опинилися в Познані. Станіслав Сенчук погодився на прохання влади відбудувати польську залізницю. Спочатку його відправили до Щецина. Він поїхав туди зі своїм сином Вітольдом. Вони їхали в трьох пасажирських вагонах, повних залізничників.

У той час на всьому шляху від Познаня до Щецина не було жодної станції з польськими екіпажами. Всюди були радянські блокпости. Коли вони дійшли до Щецина, місто все ще горіло.

Залізничний вокзал м .Познань під час німецької окупації. 1940 р.

Скрізь були ознаки війни. Електрики не було. Поляків там ще не було, але майже скрізь нишпорили радянські солдати, які готувалися до повернення додому.

У пам’яті молодого Вітольда Сенчука зберігся образ нічних посиденьок радянських солдатів та їхніх пограбувань. Забрали все, що могли винести. Серед них тоді був повний хаос, ніхто не контролював це божевілля. Це був час великого насильства та зла.

Через деякий час Сенчуки повернулися до Познаня, назавжди пов’язавши себе з цим містом. Станіслав Сенчук був одружений з Геленою Чижовною (1897-1980), жителькою Станіславова, яка була родиною Яворських – власників чавуноливарного заводу. Навіть сьогодні в Станіславові на вулицях можна знайти чавунні кришки люків із підписом ливарного заводу Яворського. Після війни їхні нащадки оселилися в Познані та Ополі.

Наш калуський вокзал зазнав змін протягом різних історичних періодів. Тому пропонуємо заглянути у еволюцію залізничної станції нашого міста:

Залізнична станція у м. Калуш. Світлини початку ХХ ст.

Калуський залізничний вокзал. 1970-1980-ті рр.

Залізничний вокзал до реконструкції. Початок 2000-их рр..

Залізничний вокзал Калуша. Сучасний вигляд

[dc]


Залиште свій коментар!

Використовуйте нормальні імена. Ваш коментар буде додано після перевірки.

Усмішка Підморгую Добре blush2 shok crazy cenzore Ganba nono sad unknw

(обов’язково)


Щоб не вводити щоразу цифровий код, зареєстутесь або залогіньтесь на нашому Форумі.
Адміністрація сайту "Калуш інфо"не завжди поділяє думки авторських матеріалів та коментарів. Усі коментарі проходять попередню модерацію. Якщо у Вас є зауваження стосовно інформації в матеріалах чи коментарях, просимо звернутись до нас через Форму зворотнього зв'язку.