До Калуша наприкінці травня приїхав волонтер Корпусу миру США, який наступні два роки буде розвивати громаду в місті, допомагатиме в написанні прооектів та впроваджуватиме інші цікаві ініціативи. Окрім роботи, американець налаштований активно відпочивати і власним прикладом популяризувати туризм в Україні. В інтерв'ю для читачів «КалушПРО» 33-річний Бреннан Пертцер трохи розповів про Америку, подорожі світом, своє українське коріння та очікування від волонтерства в Калуші.

«Бобри», «качки» та «качкодзьоби»

– Отже Бреннане, ти зі штату Орегон, а яка взагалі різниця між Орегоном та іншими штатами Америки?

– Що робить Орегон особливим? В Орегоні виготовляють отакі дерев'яні кухонні дошки для нарізання (показує узор на кришці свого Айфона). Також Орегон славиться лісами, у нас прекрасне узбережжя Тихого океану та найкращі в Америці виноградники. В нас відбуваються захоплюючі речі, тому я люблю Орегон і дуже радий, що це мій дім.

– Як пише Вікіпедія, символом Орегону є бобер. Він навіть зображений на одній зі сторін прапора штату (прапор Орегону – єдиний двосторонній прапор серед прапорів штатів США. – Авт.).

– Так, бобер. У нас в Америці навіть кожен університет має маскота – тварину чи символ, які є емблемами навчальних закладів і уособлюють їхній дух. Насправді в штаті Орегон є два головні університети. Моє рідне місто називається Корваліс і у ньому знаходиться університет. Так от, його символом є бобер. А маскотом іншого великого університету є качка. «Качки» та «бобри» є суперниками. В Орегоні люди так і запитують один одного – «ти качка чи бобер»? Є жителі штату, які підтримують обидва табори, то ми їх кличемо качкодзьобами, адже ця тварина нагадує бобра з качиною головою.

– Образи качки та бобра присутні і на емблемах ваших бейсбольних, футбольних та баскетбольних команд?

– Так, це правда. Між ними постійно тривають дуже запеклі протистояння. Я деякий час жив у Сан Дієго в Каліфорнії, тож є фаном місцевої бейсбольної команди.

– А який твій улюблений вид спорту?

– Бейсбол.

– В Орегоні у вас є місцеві бейсбольні команди...

– Так, це університетські команди. Команда Орегонського державного університету з Корвалісу вигравала чемпіонат США з бейсболу і була визнана кращою університетською командою в 2006 та 2007 роках. Також у столиці штату Орегон – Портленді є сильна футбольна команда (європейський футбол, в США – соккер. – Авт.). Вони цього сезону виграли Професійну футбольну лігу США та Канади. Та все ж найпопулярнішими видами спорту в США є бейсбол, баскетбол та американський футбол. Популярність європейського футболу зростає, але він і близько не такий поширений, як у Європі.

Видавець на Гаваях

– Та ж Вікіпедія пише, що в Орегоні є закон, який забороняє самому заправляти машину на заправці.

– Так, це дуже особливий закон. Є лише два штати в Америці, де це заборонено – Орегон та Нью-Джерсі. Ідея в тому, що тобі не потрібно виходити з машини. Та насправді ти в будь-якому випадку залишаєш машину, адже йдеш платити за бензин. Я думаю, що цей закон дозволяє забезпечити роботою певну кількість людей. Мій дядько працював на заправці, і це не найкраща робота.

– А чим ти займався до того, як став волонтером?

– Був журналістом.

– Ти вчився, щоб стати журналістом?

– Так, я вивчав журналістику та музику в університеті в Північній Каліфорнії. Жив та працював у восьми різних штатах, був видавцем газети на Гаваях на острові Молокаї, також у штатах Вашингтон, Орегон та Вермонт. Загалом я працював у семи-восьми газетах, деякі з них уже закрились. Чесно кажучи, журналістика – не дуже прибуткова професія. Я, звичайно, заробляв. Мені подобається писати, спілкуватися з людьми, а також надихати їх та підштовхувати до позитивних змін, але за це не платять (сміється). У Вашингтоні певний час був видавцем одразу трьох газет. Але компанія, в якій працював, змінила свої пріоритети, і я та ще немало людей залишились без роботи. Ситуа-ція, що склалася, мене не влаштовувала, і я вирішив повернутися до навчання в університеті й вивчати міжнародний розвиток. Зараз думаю працювати саме в цій сфері. І однією з найкращих можливостей для цього є волонтерство від Корпусу миру.

– До України ти відвідав немало країн. Ти бував там як турист чи в рамках програми міжнародного розвитку?

– По-різному було. Бувало відвідував різні організації, дивився, як вони працюють, і намагався зрозуміти, чому вони є більш чи менш успішними. Я не їхав туди, щоб взяти карту в руки і ходити визначними місцям, щоб зробити на їх фоні селфі. Ну і це теж, але головною моєю метою була взаємодія з людьми.

Європою на скутері, поїздом через Африку

– У скількох країнах ти побував?

– Десь в п'ятдесяти. В деяких проводив кілька днів чи тиждень, в деяких – кілька тижнів. В 2009 році я заощадив трохи грошей і відправився в Лондон. Там купив скутер марки Vespa і витратив шість тижнів, подорожуючи Англією, Францією, Італією та Балканами. Так добрався до Албанії, там продав скутер і полетів у США. Також кілька років тому я навчався в університеті в Норвегії. Звідти я подорожував в Латвію, Туреччину, потім в Грецію, Палестину та Йорданію. Також близько місяця провів на Шрі-Ланці. Звідти полетів в Африку, зокрема, в Кенію. Автобусами та поїздами я подорожував Кенією, Танзанією, Замбією, Ботсваною, Намібією та Південною Африкою.

– Їздив сам?

– Так. Але в дорозі зустрів багато нових знайомих.

– Скількома мовами ти розмовляєш?

– (Переходить на українську) Зараз я вивчаю українську. Також розмовляю норвезькою, італійською, ще трохи французькою, німецькою та іспанською.

– Де ти їх вивчав?

– Більшість завдяки програмі Rosetta Stone. Норвезьку я вивчав на курсах та працюючи в Норвегії таксистом.

«Коріння» зі Снятина

– Бреннане, чому для волонтерства ти вибрав Україну?

– Мені цікаво пожити в Східній Європі, а Україні потрібні волонтери. Також у мене є українське коріння.

– Коли ти про нього дізнався?

– Кілька років тому, мабуть в 2009-му. Частково моя родина по лінії батька походить зі Снятина.

– Хочеш зустрітися з нащадками твоїх родичів?

– Це буде прекрасно, якщо ми зможемо зустрітися і поговорити українською.

– Думаєш твої далекі родичі і досі там мешкають?

– Цього я не знаю.

– Чим ти будеш займатися в Калуші?

– Організації, які нас запрошують, складають список. Мене запросили ГО «Центр сприяння економічному розвитку Калущини» та Калуський бізнес-центр, в яких налагоджений зв'язок із місцевим управлінням економічного розвитку, чиновниками, що займаються туризмом, з Центром науково-технічної творчості для дітей, юнацтва та молоді, а також з музейно-виставковим центром. Це люди, з якими я хочу працювати першочергово. Спочатку я 2-3 місяці з ними порозмовляю, щоб зрозуміти, чого хочуть вони, потім поговорю з Галиною Когут (в.о. директора Калуського бізнес-центру) і вирішимо, чого досягти хочемо ми. Зараз у нас є чудова можливість реалізувати практично будь-яку ідею.

– Які перші враження від тижня, прожитого в Калуші?

– Чудове місто. Мені подобається прогулюватися площею, тут граються діти. Воно більш захоплююче, аніж я сподівався, і більш «живе», ніж моє рідне місто, де 54 тисячі жителів.

– Але у вас є університет.

– Так, університет – це класно.

– Скільки ти уже загалом в Україні?

– Три місяці (до прибуття в Калуш Бреннан, як і всі волонтери, вивчав українську неподалік Києва – Авт.). Зараз записую невідомі українські слова та слова англійською, які хочу сказати українською, і вивчаю їх переклад наступного дня.

– Бувають труднощі через мовний бар'єр?

– Так, незнання мови все ще затягує процес комунікації.

Ми ж, щоб не затягувати інтерв'ю, на цьому і попрощались. Бреннан поспішав на зустріч з другом, на яку він, власне, і запізнювався через нашу розмову.

Розмовляв

Андрій КОГУТ

КАЛУШ ФМ ⁰