Психологічно кожне українське село хоче мати власну сільську раду. У народі навіки вкоренився вислів, який вживається для того, щоб підкреслити обмеженість особи в усьому та звучить приблизно так: «ох ти ж і село без сільради». Суть цього феномену не в тім, щоб сільська рада облаштовувала комфортне життя своїм громадянам, розв’язувала проблеми їх працевлаштування, будувала та ремонтувала сільські дороги, розвивала сільський побут, а у самому бажанні мати свою місцеву владу, щоб потім її можна було лаяти на чім світ стоїть. Сільський голова, який не має реального бюджету, комунальних підприємств, часто навіть бюджетних установ, завжди на будь-які запити односельців має можливість дати їм повну і вичерпну відповідь, що зробити нічого не може, бо не має коштів. Тобто, отримана внаслідок виборів влада не покладає на сільське керівництво ніяких реальних обов’язків та відповідальності за розвиток села. Тому, по великому рахунку, чи є у селі сільська рада, чи її немає — сільське життя від того легшим і комфортнішим не стає.

Так, за формою ми маємо ті ж сільські ради, що були і за радянських часів. Це були класичні за власною вивіскою органи місцевого самоврядування. Інакше і бути не могло, бо СРСР будь-якими способами прагнув демонструвати світові «справжнє народовладдя». Сільський голова фактично був особою політичною — фасадом «народовладдя». А всі проблеми села вирішувалися у райкомах, обкомах, облпланах та Держплані УРСР, які визначали, що в селі необхідно будувати, який державний будівельний трест це буде будувати та з якого кутка країни під це будівництво виділять по нарядах і привезуть ресурси. Такими ж способами вирішувалися питання створення робочих місць, торгівлі, побуту.

Аналогічна система місцевого самоврядування функціонувала і в країнах Східної Європи — так званого «соціалістичного табору». Але наші сусіди ( візьмім для прикладу Польщу) швидко зрозуміли, що, посадивши свої держави у поїзд демократії, без фундаментальної реорганізації місцевого життя їхні села через десятки років ризикують перетворитися в руїну. Тому там реформу місцевого самоврядування робили миттєво, грунтовно і без участі бюрократії.

З-поміж усієї наявної інформації можна зробити надзвичайно важливий висновок: реформатори найбільше боялися, щоб чиновницька бюрократія не зробила цей процес «тягучим» і не підсунула громадам імітацію реформи.

Наші західні сусіди-поляки як у воду дивилися, бо перші кроки до реформи на Калущині в абсолюті повторюють ситуацію, яку вони у себе не допустили. Калуський чиновник в особі голови РДА Василя Петріва взявся «облаштовувати» місцеве самоврядування в районі. Спочатку Василь Іванович взагалі не визнавав початку реформи, потім швидко намалював карту району з об’єднаними докупи сільськими радами та заявив, що «ми не заперечуємо» (цікаво, кого він мав на увазі, заявляючи «Ми». Останнє, що було ним оприлюднено, це те, що реформи швидше 2015 року не буде, і що він «ставив це питання в ОДА».

А щоб Василь Іванович зрозумів, наскільки він помиляється, що реформа не на часі, і якщо вона буде, то зробить її він, достатньо привести слова Міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Анатолія Близнюка: «Після того як ВР ухвалить закон і Президент його підпише, буде створено чіткий механізм його імплементації. Адміністративно-територіальну реформу реалізовуватимемо методом батога і пряника. З одного боку — треба вести ділог із людьми, з іншого — проводити жорстку лінію на об’єднання громад. Тобто, потрібна постійна робота із впровадження цього закону. І я готовий їздити, спілкуватися, пояснювати, вимагати і контролювати. Я беру на себе цю відповідальність. Це все реальні речі. Ми в Донецькій області без закону цю роботу почали». Цікаво, що на це скаже голова РДА.

Заявляв також В.Петрів, що є тільки проект закону і невідомо, коли та яким його приймуть, що його ще можуть докорінно змінити. З цієї його позиції хочеться пояснити наступне. Проект закону підготовлений урядом та поданий до Верховної Ради за підписом Прем’єр-міністра М.Азарова. Проект закону погоджено з Мінфіном без зауважень, Мінекономрозвитку із зауваженнями, які враховано, Всеукраїнськими асоціаціями місцевого самоврядування «Асоціація міст України», «Українська асоціація районних та обласних рад», які враховано, та Мін’юстом погоджено із зауваженнями щодо невідповідності вимогам нормопроектувальної техніки, які теж враховано. Даний законопроект також пройшов обговорення у Комітеті економічних реформ при Президентові України, Міжвідомчій робочій групі за участю представників органів місцевого самоврядування.

Проект закону «Про об’єднання територіальних громад» рівно місяць тому було включено до порядку денного чергової сесії Верховної Ради та його розгляд заплановано між 20 та 23 березня цього року. То що, немає програми дій, щоб працювати з громадами?

Наступне. Головною, фундаментальною тезою суті реформи для голови РДА є «наближення послуг до населення», яку він не змінив навіть після останніх публікацій у засобах масової інформації. А це приводить до однозначного та безальтернативного логічного висновку: «реформа організації місцевої влади, модель якої побудована на мнимій суті, є імітацією реформи, або «лже-реформою». З приводу цього хочеться донести до громадської свідомості, що для наближення адміністративних, соціальних та громадських послуг адміністративної реформи не потрібно, достатньо постанови Кабміну, за якою чиновники з теплих кабінетів у районних центрах перемістяться у приміщення сільських рад. А голова РДА вважає, що це є основою реформи.

Тож давайте ще раз пояснимо йому: суть реформи полягає у тому, щоб сформувати спроможні, самодостатні громади, які б володіли відповідними матеріальними, фінансовими ресурсами, територією та об’єктами соціальної інфраструктури, необхідними для ефективного виконання покладених на їхні органи місцевого самоврядування завдань і функцій.

Тепер задаймо собі наступне запитання: звідкіля з’являться матеріальні та фінансові ресурси від об’єднання Луківської, Сівка-Войнилівської сільських та Войнилівської селищної рад. Та робіть будь-яку конфігурацію у межах району — багатшими об’єднані сільські ради від цього не стануть. А отже, ніяким способом не зможуть забезпечити розвиток своїх сіл. Тобто, від того, що два голодні зійдуться докупи, ситими вони не стануть.

Воістину наша бюрократія є унікальною, тому що будь-яку, здавалось би, цілком зрозумілу ситуацію вони віртуозно заганяють в глухий кут. Глухим кутом вважаємо запропоноване укрупнення сільських рад, бо від цього фінансово, ресурсно та організаційно об’єднані ради сильнішими не стануть. Наведемо дві цифри: обсяг бюджету розвитку місцевих бюджетів району в 2010 році становив 3,5 мільйона гривень, на 2012 рік заплановано 1,2 мільйона гривень (у три рази менше!), місто уже має на 2012 рік близько двадцяти семи мільйонів гривень (це не враховуючи додаткових власних можливостей, при реалізації яких цей ресурс буде значно вагомішим). Місто також на противагу району має потужну комунальну інфраструктуру, неспіврозмірні з районом матеріальні ресурси. Тож хто від об’єднання громад виграє?

А тепер про саме об’єднання. Перше: статус сіл не зміниться. Сівка-Калуська як була селом, так ним і залишиться, чи Добровляни, чи ті ж Копанки. А як не зміниться статус сіл, то, як наслідок, не зміниться і соціальне та пільгове забезпечення жителів цих сіл. Якщо якісь пільги і буде скасовано, то це буде в усій державі, і незалежно від реформи. Жодного слова про відміну чи обмеження пільг у проектах законів стосовно реформи немає.

Друге. Між сільською інтелігенцією поширюються чутки, що позакриваються школи, ліквідуються інші сільські установи, що за будь-якою довідкою потрібно буде їхати до міста. Ці плітки поширюють люди, які нічого толком не знають про реформу, бо приміщення сільських рад ніде не дінуться, як і не дінуться з них і люди, послуг яких потребує село.

Третє. Ми повинні чітко зрозуміти, що ніякого поглинання містом сіл не відбувається. Громади міста Калуша та сіл є партнерами, які спільно управляють своїми територіями. Об’єднання проходить не чиїмось рішенням згори, а на підставі договору між громадами. У договорі прописуються умови, які конкретні ресурси направляються на село, як впорядковується його інфраструктура. У випадку погіршення стану справ, ніж він був до об’єднання, громада може вийти з цього об’єднання.

Четверте. Зміниться спосіб управління селом. У кожному селі буде староста, якого призначатиме об’єднаний орган місцевого самоврядування та який буде мати повне право питати старосту за його роботу. Появиться можливість того старосту, який не дбає про розвиток села, звільняти з роботи без місцевих референдумів чи сесій про недовіру. Староста буде на державній службі і матиме працівників, які обслуговуватимуть людей. За останніми пропозиціями центральних органів виконавчої влади таких працівників може бути близько шести осіб, окрім технічного персоналу.

П’яте. Чому ми хочемо бути першими? Тому що реформа починається з того, що на окремих територіях держави визначаються громади, на яких апробується реформа (так звані пілотні проекти). Щоб реформа запрацювала, ці проекти випробовуються, формується модель цілком нової за якістю громади, яка потім впроваджується у державі. Під такі проекти виділяються ресурси: організаційні, управлінські та фінансові. Тобто, ставши першими, ми зможемо протягом нетривалого часу зробити великий стрибок та різко змінити обличчя наших сіл.

А ризики? Так, вони є. Але в першу чергу для місцевої бюрократії, яку повністю влаштовує сидіння на державних плечах і яка за двадцять років нічого не зробила для оновлення життя на селі. Є деякі ризики і для громади міста Калуша, яка змушена буде поділитися своїми «статками» з селами. І це буде правильно. Бо наше місто будували і жителі Грабівки, і Цвітової, і Войнилова, і Верхні, і Завадки та інших сіл, діти яких сьогодні працюють у Калуші та платять податки в міську казну.

Микола Шинкар, калушанин

Від редакції: «Дзвони Підгір’я» готові надати слово на шпальтах газети голові Калуської РДА Василю Петріву, до якого апелював автор матеріалу, а також іншим дискутантам з приводу даного питання.

Дзвони підгір'я ⁶²