І що ж ми за люди такі? Починаємо «заокругляти» свій діловий рік під католицьке Різдво, потім святкуємо Новий Рік за новим стилем, потім Різдво за старим стилем, потім знову Старий Новий Рік, далі ліземо в ополонки на Водохреща…. Але нічого не допомагає… Дехто заледве спиняється аж на шевченківські дні, а там і Великдень недалечко буває…

Втім, такий каламбур з календарем збиває з толку тільки іноземців. Ті собі акурат відсвяткували Різдво, потім Новий Рік…і включилися в роботу… – а з української сторони нема роботи: договори не підписуються, офісне життя завмирає, керівництво десь за парканом в теплих краях пильнує наших ластівок, в гіршому випадку десь в колибі у Карпатах… Персонал жадібно п’є воду і пиво експортове, а 60% розмов на роботі про те, як вчора було пафосно і піднесено… Але розмова не про те.

Ми мало замислюємося над календарем, а то концептуальна річ. Своє життя проводимо в просторі і часі, тому першочерговим завданням є організувати свій простір та час, встановивши нульовий кілометр та точку відліку. Може тому нам в економічному і політичному житті так небагато вдається через оцю невпорядкованість. З простором все геть погано: ми то Європа, то не Європа, то маємо старших братів, то не маємо. Тут хіба гуцулам простіше – ті не ходять вліво-вправо, а тільки вверх-вниз. В гори не тільки комунізм, але й християнство толком не дійшло, і то їх рятує від просторового кретинізму. Відставання на 13 днів від нового стилю календаря виглядає так, що назавжди відділяє нас від того, про що ми говоримо, коли мовимо «Європа», – і той розрив кожних 100 років збільшується ще на день… Отак стоїмо однією ногою в одному часі, другою в іншому, часових осей дві…отак і не маємо твердого хребта, крутимося як то г**** в ополонці. На різдвяні свята вирішив пошукати плюси в тій українській біді і, здається, знайшов.

Так, як колись, в сталінські часи, нестандартні рельси залізної дороги, а в сучасному часі – старі радянські розетки, захищають українців від обумного впливу всього модерного і західного, бо не все, що є там добре для нас. Так туман календаря береже нас. Зберігається останній шанс мати «заповідник» в собі, мати шанс на ексклюзивність, котра час від часу перетворюється в просту незручність. Але ми твердо стоятимемо проти уніфікації і єдиного стандарту, бо ця гомогенність є не чим іншим як небуттям, тепловою смертю Всесвіту. Навіть телефони Nokia, та й ті мають різні роз’єми кабелів живлення!!! А Nokia не дурний придумав!!!

Як тоді жити? Як взаємодіяти із світом, що хоче поглинути нас в мережі МакДональдс, підкорити нас своїм USB входом, своїми напівфабрикатами, пісеньками «jingle bells» та  «happy birthday to you», дровами для пікніку на кожній заправці, маршами Мендельсона і валентинками, круглодобовими банкоматами, зробити з нас пронумерованих і порахованих юзерів всесвітньої мережі і одурілими споживачами енергетичних напоїв?

Варто мабуть виживати на пристроях-перехідниках. Вони потрібні і нам (це наша плата за бажання залишатись собою) і вкрай потрібна чужакам (це їхня плата за цікавість до нас). Нас мало, їх багато – позитивний ефект очевидний. Єдине – треба залишатись бути цікавим, творчим, нестандартним і винахідливим і пам’ятати: перехідники робимо і продаємо тільки ми!

Такими перехідниками є наші думки і переконання. І дай Боже, щоб вони були гнучкі і мінливі. І хоч стереотипи дають можливість на короткий час економити власну психічну енергію – не варто шукати легких шляхів, бо вони неморальні і неістинні. Вчімося сумніватися. Як кажуть в народі, без ГМО!

P.S. Статтю було обнародувано на веб-сторінці газети "Вікна" 08 січня 2011 року.