Нещодавно ми писали про те, що в Калуші планують встановити пам’ятник Героям Небесної сотні. Поки що міська влада та громадськість ще не визначилися з формою та концепцією. Ми попросили прокоментувати ситуацію начальника у справах архітектури та містобудівного кадастру Романа Кузика. Розповів головний архітектор й про інші важливі та болючі проблеми Калуша.

– Пане Романе, розкажіть нашим читачам трохи про себе. Як Ви розпочинали свій професійний шлях?

– Я народився в Івано-Франківську. Там й здобув першу вищу освіту. Навчався в Івано-Франківському державному технічному університеті нафти і газу. Два з половиною роки працював у Львові. Повернувшись до Калуша, влаштувався на фірму «Добробуд-Плюс». Паралельно здобув другу вищу освіту за спеціальністю «Містобудування». До речі, займався спорудженням свинарного комплексу для «Даноші» в селі Лука. Більше двох років працював на посаді головного спеціаліста відділу архітектури Калуської РДА. В міській архітектурі працюю з 2013 року. А в жовтні 2014-го був призначений головним архітектором міста.

– Як би Ви охарактеризували Калуш з професійної точки зору?

– Зрозумійте, що наше місто все ще розвивається за містобудівною документацією 1978 року. На дворі 2015-й, а Калуш все ще розбудовують п’ятирічками. Що це означає? Ми маємо промислове місто, яке відповідає «кращим» радянським стандартам. Його інфраструктура все ще обслуговує потреби індустріального гіганта, якого в нас, власне, вже давно немає.

– Тобто Калуш ще по інерції живе в минулому тисячолітті?

– Не те, щоб по інерції. Ми не маємо права відступити від містобудівної документації, доки не змінимо її. Була спроба розробити новий генплан в 2003 році – не стало коштів. Аналогічно завершилася спроба 2011 року. І ось, нарешті, в 2015 році ми розпочали роботу над генеральним планом. Наразі готуємося до тендеру на визначення виконавця робіт з топографічного знімання. Це стане першим кроком до нового генерального плану. Будемо враховувати пропозиції громади, досвід інститутів, які спеціалізуються на стратегії розвитку малих та середніх міст.

– Пане Романе, хоч містобудівна документація Калуша й морально застаріла, але вона є. То в чому полягають проблеми з виділенням землі?

– Твердження, що Калуш немає генерального плану – хибне. Документ розроблений у 1978 році та затверджений виконкомом в 1979 році. У 2008 році продовжено термін його дії. В 2013 році генеральний план було актуалізовано, що робилося під виконання норми закону про регулювання містобудівної діяльності. На мою думку, не всі тоді розуміли, що роблять, чи може вирішили піти найпростішим шляхом. Щодо проблем з виділенням землі. Згідно з частиною 3 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забороняється передача земельних ділянок із державної та комунальної власності в приватну за відсутності проекту детального планування або зонування території. Проект зонування території в 1978 році навіть не передбачався, тому його немає. Щодо детального планування територій міста Калуша, то є затверджені документи в 1978 та в 90-х роках, що й дозволяє місту проводити деякі земельні питання. Тобто не все в нас так погано. Адже маємо земельні ділянки, які відповідають проектам детального планування.

– А чи має Калуш землю для учасників бойових дій на Сході України?

– Так, це складна тема. В Калуші є черга пільгових категорій громадян, до яких відносяться, афганці, ліквідатори аварії на ЧАЕС, інваліди І групи. До початку війни на Сході України у черзі перебувало 86 осіб. Наразі заяви написали більше сотні учасників АТО, які мають довідки з військкоматів та військових частин. Посвідчення учасників бойових дій нам представили тільки четверо. А ще на чергу була поставлена мати загиблого Павла Ліщинського, і вона вже отримала  дозвіл на розроблення проекту відводу землі для індивідуальної забудови. В результаті, маємо 91-го пільговика на черзі і більше сотні заявників, які стануть на чергу і мають право отримати земельну ділянку , після отримання посвідчень учасників бойових дій. Але я би хотів звернути увагу містян, що індивідуальна забудова поступово перетворює Калуш з міста в селище. Потрібно паритетно відноситися до індивідуальної та багатоквартирної забудови, бо не так багато в Калуші залишилося неосвоєних земель, таких, як перспективний масив Добровлянський. У місті повинні зводитися багатоповерхівки та соціальна інфраструктура. В 2005 році до меж міста долучили1400 газемель, які частково придатні для будівництва, а частково – ні. По тих землях, що придатні до будівництва, йдуть мережі, які мають свої охоронні зони. Території для забудови, як для індивідуальної, так і багатоповерхової, залишається мало. Особисто я радію, що останнім часом в місті активізувалася багатоповерхова забудова.

– А як проблему забезпечення землею та житлом учасників АТО вирішують в інших містах?

– У Львові, як мені відомо, учасникам АТО не виділяють земельних наділів для індивідуального будівництва. Натомість зводять багатоквартирні будинки за кошти фондів, до яких залучено як благодійні організації так і муніципальний бюджет. На жаль, Калуш – не Львів.

– Пане Романе, в місті нова «гаряча» передвиборна тема – будівництво меморіального комплексу борцям за незалежність України. Розкажіть про ситуацію нашим читачам.

– В першій половині 2014 року було поставлено завдання перед виконавчою владою міста, зокрема й перед нами, про спорудження пам’ятника Героям Небесної сотні на розі Дзвонарської та Винниченка. Після того, як розпочалася війна на Сході України, робота над цим проектом була призупинена, оскільки у міської влади з’явилися інші нагальні проблеми. З початку 2015 року перший заступник міського голови Ігор Матвійчук знову запустив цей проект в роботу. Ми провели дві містобудівні ради, на якій намагалися визначити концепцію пам’ятника Героям Небесної сотні. Було розглянуто ескізні пропозиції архітекторів міста. Тоді рада визначила, що місця для масових зібрань людей на розі Дзвонарської та Винниченка недостатньо. З’явився перспективний варіант: площа на проспекті Лесі Українки перед будівлею «Укрпошти», де зараз знаходиться недіючий фонтан. Зі своєї сторони, координаційна рада політичних партій Калущини запропонувала місце на вулиці Пушкіна біля «Прометею». Моя особиста думка полягає в тому, що на вулиці Пушкіна вже створена відпочинкова зона, якою містяни активно користуються, тому її не варто міняти. А ось площа перед головним відділенням пошти не реконструювалася ще з радянських часів, тому заслуговує того, щоб привести її в привабливий стан. Ця площа дає простір для творчості архітекторам. Окрім того, це прохідна зона, з великою кількістю людей, поряд з церквою. Міська рада прийняла рішення про створення організаційного комітету з питання встановлення пам’ятника Героям Небесної сотні, який і визначиться остаточно з місцем встановлення пам’ятника.

– Пане Романе, щодо місця майбутнього меморіального комплексу зрозуміло. Але в якій формі він буде реалізований?

– Є відповідне звернення координаційної ради політичних партій та громадських організацій Калущини про те, що вона «наказує» міській владі збудувати меморіальний комплекс борцям за незалежність України. В розумінні громадських активістів це повинен бути об’єкт ландшафтно-паркової архітектури, в якому би було вшановано усіх Героїв України, борців за її незалежність, починаючи від козацтва і до сьогоднішніх часів. До речі, меморіальний комплекс передбачає приміщення музею та, згідно з законодавством, є складовою частиною парку. Зрозуміло, що це надто коштовний проект для Калуша. Що ми отримаємо насправді? Гадаю, що зійдемося з координаційною радою на будівництві скверу пам’яті всіх борців за незалежність України.

– Близько рік тому громадськості демонстрували роботу калуського скульптора Ігоря Семака в якості макета пам’ятника Небесній сотні. Чи буде це той самий скорботний ангел?

– Ігор Семак представив своє бачення, але я не можу сказати, що саме цей макет буде використаний. Найголовніше для нас визначитися з місцем та концепцією, а потім можна говорити про художнє втілення. Але в нашому розпорядженні є декілька ескізів, ні один із яких не є остаточним варіантом.

– Пане Романе, я впевнена, що наші читачі хотіли би задати ще чимало запитань головному архітектору Калуша. Ось, наприклад, про розвиток та реконструкцію історичної частини міста.

– Забудівлю будь-якого міста визначає генплан. В складі генерального плану міста передбачено такий розділ, як схеми існуючих планувальних обмежень, до яких входять території історичних ареалів. Тобто допоки ми його не оновимо, то немає сенсу говорити про розвиток центральної частини міста. Всі наші уявлення про те, яким чином повинна виглядати історична частина міста – не більше, ніж фантазії, без нової містобудівної документації.

– А що буде з міською ратушею?

– Проект реставрації ратуші розроблений. Вартість проекту – понад 12 мільйонів гривень при цінах 2014 року. Роботи призупинено до віднаходження коштів. Більше того, коли вони нарешті знайдуться, то вартість реконструкції зросте пропорційно новим цінам на будівельні матеріали  і вартості робіт.

– Але є історичні об’єкти в кращому стані, ніж ратуша. Скажімо, концертний зал (будинок товариства «Сокіл», який відреставрували коштами «Карпатнафтохіму».  

– Як мені відомо, це приміщення зараз знаходиться в комунальній власності. Конкретно на балансі управління культури, національностей та релігій Калуської міської ради. Все впирається у проблему відсутності фінансування. В цьому році, як мені відомо, на реконструкцію історичного центру міста в бюджеті коштів не передбачено. Вся проблема в тому, що не можна виділити на відновлення, скажімо, ратуші 500 тисяч гривень. Треба робити все відразу, інакше через рік вкладені кошти пропадуть.

– А як громада міста може боротися з довгобудами, які не додають Калушу естетичної привабливості?

– З довгобудами нічого зробити не можна. Якщо людина взяла землю в оренду та справно платить, то, згідно з чинним законодавством, вилучити її майже не можливо. Має кошти – будує, не має коштів – не будує. Єдине, що може зробити громада, в особі міської ради, так це не продовжити договір оренди. На щастя, зараз довгобуди зрушилися з місця, бо через знецінення грошей, люди інвестують в нерухомість. Якщо ж мова йде про проблему колишнього кінотеатру «Відродження», то тут особлива ситуація. Як мені відомо, там земля не відведена, тому будівельні роботи заборонені законодавством.  

– Пане Романе, дякую за цікаве інтерв’ю. На завершення зізнайтеся, чи подобається Вам особисто Калуш?

– Так. Бо це місто, в якому я виріс. І сподіваюсь, що вдасться змінити його на краще.

– А в якому би місті Вам ще хотілося жити, окрім Калуша?

– Мені було би комфортно жити ще в Івано-Франківську, але не тому, що Калуш гірший. Я люблю Івано-Франківськ, бо з ним мене об’єднюють давні спогади.

Маріанна ПОВАЖНЯК

Дзвони підгір'я ¹⁹