Ім’я Любка Більовича асоціюється із його скандальним іміджем. Саме його авторству належать такі резонансні акції, як “Дезінфекція влади”, під час якої він облив “хлоркою” будівлю Калуської РДА, та акція-спротив проти висловлювань Віталіни Радецької, коли він на площі Героїв закидав яйцями портрети міського голови Калуша, і, власне, його тодішньої скандальної заступниці.

У червні 2011 року Любко Більович емігрував за “зеленою картою” до Сполучених Штатів Америки. Оселившись у Чикаго, він почав активно працювати над зміцненням  свого авторитету серед калуської громади. Любко активно включився у калуський віртуальний простір, ставши одним із провідних коментаторів і блогерів, відомим, зокрема, і своїми дописами і відеооглядами калуських подій на сайті “Вікон”. Проте, й американська реальність поволі вплинула на Любка Більовича, і він, зі скандального громадського діяча помалу почав вибудовувати собі імідж калушанина, який поважно споглядає на рідне місто через океан.

Наразі Любомир принципово намагається ідентифікувати себе із закордонними українцями, додаючи на початку “Америка” букву “Г”, і називаючи Калуш “Калюжем”, і має намір таки повернутися до рідного міста. Любомир Більович не став менш скандальним. Він став більш вільним, і його думки могли б бути пересічними думками калушан, якби Калуш був, якщо не “європейським”, то “американським” містом.

Тож, вільний калушанин Любко Більович — з-за океану — спеціально для “Вікон”.

— Любку, ти приїхав до Чикаго за “зеленою картою”. Чим першочергово було покликане бажання виїхати за кордон: це певні особисті чи матеріальні мотиви, чи просто безлад у місті і країні, у якому набридло жити?— Перш за все, прийміть найщиріші вітання з далекої Гамерики! Відповідаючи на запитання, скажу чесно: і перше, і друге, і третє. А якщо серйозно, я виграв лотерею “Грін кард” і не мав наміру їхати у США, але перед тим вийшла стаття у газеті “Вікна” під назвою “Привітання Януковича замінить еротика?”, де я закликав калушан не дивитись новорічне привітання Президента на телебаченні. Одразу після виходу того примірника газети на мою адресу посипалося дуже багато образ від колег по роботі (на той час Любомир Більович напрацював керівником гуртка “Шахи” управління освіти Калуської міської ради. — Авт.). Зокрема, — на одній з нарад за присутності директора, ну, і, звичайно, Галини Василівни (Романко, заступник міського голови. — Авт.). Я не кричав і не робив прес-конференцій. Поїхав до США, бо мене, чесно кажучи, просто “дістали”.

Любко Більович (крайній справа) з “порівцями” у Дем’яновому лазі разом із Дмитром Верхоляком. Фото з архіву Любка Більовича

— У Калуші ти був досить відомою особою, зокрема, через свої “скандальні” акції, як, наприклад, відомий випадок, коли ти кидав яйцями у портрети Насалика і Радецької, які потім тебе змусили прибрати. Чи ти продовжував би подібні акції, якщо б перебував у Калуші? Чи не шкодуєш про те, що колись у Калуші створив собі саме такий скандальний імідж?— Калуш — унікальне місто, куди приїжджає докторка, яка обзиває галичан, не підбираючи слів, говорить що “на заборах тоже пишуть”. На моє запитання вона мені, взагалі, на прес-конференції наказала дивитися їй в очі. То — гірше за фашиста. Шкодую про одне: що кинув тільки яйця у портрети...

То не є імідж, то є життєва позиція. Тож, якщо б жив у Калуші, продовжував би у такому ж дусі.  А про дієвість таких методів судити не мені, а жителям Калуша. Нині ж свій скандальний імідж (сміється. — Авт.) підтримую у блогах “Вікон-онлайн” й у коментарях у соцмережі “Фейсбук”.

—Чи поширені в Америці радикальні настрої і скандальні акції? Чи пробував і за океаном долучатися до них?— На мою думку, радикальні настрої у США менш поширені, ніж в Україні. Адже там правоохоронці не б’ють людей і не вибивають покази, тобто, градус радикалізму — нижчий.

Я побував на акції у Чикаго, спрямованій проти НАТО. Однак, ця акція виявилася насправді шоу, у якому брали участь дуже багато людей, переодягнених у клоунів. І — трішки декорацій. Був на мітингу вчителів у Чикаго. Вони вимагали підвищити собі зарплату, встановити якісні кондиціонери і забезпечити хороші умови праці. Скажу чесно: нашим учителям такого і не снилося.

Чикаго. Травень 2012 року. Мітинг анти-НАТО

— Влада і громада: у Чикаго й у Калуші. Наскільки люди цікавляться владою — роботою посадовців, відслідковують зібрання органів місцевого самоврядування (якщо можна так сказати), їхню діяльність? Які основні теми тамтешніх газет? — Ситуацію можна схарактеризувати так: жителі Чикаго знають, що їхнього президента звати Барак Обама. Що стосується решти, то вони обрали громаду, і вона їм служить. Більшість не знає навіть, хто мер.

Але ми, калюжани, — крутіші. У нас кожна дитина знає, хто мер, а хто — президент. У зв’язку з пропорційно-мажоритарною системою виборів у місцеві органи влади, у місті, думаю, спричинився безлад. Одні йшли за списком, інші — балотувалися на округах. Тепер — на маєш: той, що пройшов до місцевої ради за списком, посилає людину до “мажоритарника”,  а той — навпаки. Це все — неправильно. Я колись спитав одну жінку:  “Чому ви обрали цю людину?”. А вона: “Дав мені 100 гривень”. Тут таке неприпустимо. Газети у Чикаго пишуть про кримінал, трішки про політику. Тут виходять газети українською, російською, польською і багатьма іншими мовами. Кожна громада може рідною мовою прочитати новини, у тому числі — і з батьківщини. Улюбленими темами україномовних газет є новини української громади, а також — релігійне життя, звичаї й обряди, культурні традиції.

— Калушани мають намір відновити співпрацю із американським містом Літл Рок. Чи може така співпраця, на твою думку, принести корисні результати, чи все зведеться до того, що просто люди коштом бюджету поїдуть на екскурсію у США? — Знаю, що ідея співпраці належить депутатові міської ради Василю Романовичу. Я підтримую таку ідею тільки за умови, щоб це не була чергова екскурсія за кордон. Ось, до речі, Чикаго є містом-побратимом Києва. Якось сюди сюди приїжджав голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов. Зокрема, він брав участь у відкритті у Чикаго вулиці Київської.

— Не зважаючи на те, що перебуваєш у Чикаго, ти — слідкуєте за ситуацією у Калуші, активно коментуєш у соцмережах, ведеш відеоблоги.  Як оцінюєш останні події, що стали для нашого міста скандальними: події довкола об’єднання музичних шкіл, конфлікт на міському телебаченні, нищення пам’ятників борцям за незалежність України?— Перше — події навколо реорганізації музичних шкіл. Переконаний, що це все — неправильно. Я пам’ятаю, як закрили заклади “Романтик” і “Морська школа”. Тут має бути вибухова реакція громади. У одному з українських міст у 2010 році, де хотіли з двох позашкільних закладів зробити один, громада заблокувала вхід і вихід із сесійної зали, і депутатів змусили прийняти правильне рішення. А наші — співають. Події вкотре підтвердили відому думку: є 30 “богатирів”, які танцюють під дудку головного “факіра”. Калуш же має “тішитися” своїми депутатами — героями, яким наплювати на думку громади.

Що стосується калуського телебачення, то я особисто знайомий із кожним із фігурантів подій на КМТ. Мені дуже шкода Олександра Смаля. Я не маю нічого проти Катерини Арсені. Але за що Сашка зняли з посади головного редактора, не розумію. Що стосується зарплати, то це — великий гріх! І відповідальність за цей гріх — за Віталієм Крохтою.

Третє — нищення пам’ятників. Реакція на ці акти вандалізму має бути не на словах, а на ділі. Дуже гарно влада вміє вдягнути вишиванки, і змагатися, хто кине більш дотепне популістичне гасло. Навіть перебуваючи за океаном, коли я дізнався про ці події, дуже занепокоївся. Мене це дуже болить.

У США поліцейські не змушують Любка прибирати “сліди” його виступів, як це було у Калуші із розбитими яйцями

— Як із-за океану ти сприйняв ідею про проведення адміністративно-територіальної реформи? У якому форматі вона здатна принести користь громадам Калуша і району?— Пригадую: якось дивлюся у “Ютубі” передачу калуського міського телебачення “Смаколики від “Чорногори”. І — раптом телефонує мені знайома, і каже: “Любку, що таке адміністративно-територіальна реформа?” Я думав, що вона мене образити хотіла, бо вона ледве те вимовила. Але я дійшов висновку: ця реформа — то є своєрідний “смаколик від Насалика”, і якою буде начинка, залежатиме від громади міста . Реформа потрібна, але “реформування” треба починати згори.

— Насалик — Сікора: хто — кого? Твій прогноз? — У конфлікті між ними страждає громада. Якщо вони обидвоє відстоюють інтереси громади, то — вперед. Вони повинні не ворогувати, а, радше, разом працювати.  Думаю, що Ігор Степанович повинен із Ольгою Мирославівною разом провести прийом громадян. Від цього виграють усі. Так, міський голова не виконав багато своїх обіцянок. Але й у народного депутата є свої переваги і недоліки. Коли я читаю їхні інтерв’ ю, то складається враження, що вони один одного не чують і не хочуть чути.

— Як сприймаються у США події в Україні? Наскільки добре поінформовані американці про Україну? З чим наша держава асоціюється у мешканців Чикаго?— Українська діаспорна громада у Чикаго — друга за чисельністю після польської.  Тож, тут є українська околиця, українські храми, школи, український культурний осередок, крамниці, кафе. Більшість із американців знає українців як дуже працьовитих людей. Окрім того, тут відбувається чимало українських фестивалів і забав, у яких американці беруть участь. А ось що стосується самої України, то американці вкрай засуджують діяльність нинішньої української влади.

— Чи надходили тобі пропозиції повернутися в Україну і посісти, наприклад, привабливу посаду? Чи проміняв би владну посаду в Україні на власний бізнес у США?— Цікаве запитання. Пропозиції — надходили. Але я вірю, що моя вимушена трудова еміграція не перетвориться на постійну. Не хотів би розповідати про гірку долю емігранта чи про гірке пиво. Я люблю свій край, у якому народився і виріс.

— Поряд із Європою й Україною, нині йдеться про фінансову кризу у США. Як дається взнаки криза? Назви три речі, які найбільше впадають в очі людині, яка приїхала з України у США.— В Америці є безробіття, яке не оминуло і Чикаго. Тут дуже багато латиноамериканців, які працюють за 3-5$ за годину. Це тут дуже мало.

А, взагалі, у США — мультинаціональна культура, в американців є чіткі правила, за якими вони живуть. Вони — дуже чистоплотна, культурна і патріотична нація.

— Дякую, Любку, за розмову.

Розмовляла Юля БАЛІЦЬКА, журналіст

ВІКНА ¹⁸