Це найбiльша перемога в кар'єрi уродженця Калуша, що на Iвано-Франкiвщинi, 21-рiчного Романа Iваницького.

У Москвi, де зiбралися найкращi футбеги континенту, виступ  українця вразив усiх. Навiть вiн сам, коли зрозумiв, що став найкращим, радiв, мов мала дитина...

—Цим видом спорту я почав займатися чотири роки тому, коли мав 17 лiт,—розповiдає Роман Iваницький.—Спочатку це була звичайна вулична забава. Ми з друзями знiчев’я копали цього маленького шкiряного м’яча. I хоча вiн був далекий за  якiстю вiд професiйного, все ж певнi навики я отримав.

Згодом познайомився з хлопцем з Iвано-Франкiвська, який давно цим займався. Вiн показав менi професiйнi трюки, якi я самостiйно почав удосконалювати. Щось запозичив з iнтернету i так втягнувся.

Щоправда, змушений був зробити тривалу паузу в тренуваннях, бо зазнав травм, пов’язаних з iншим видом дiяльностi. Та коли дiзнався, що в Москвi вiдбудеться чемпiонат Європи, я вирiшив не втрачати свого шансу. Я забув про всi травми i болячки, зiбрався i впродовж мiсяця кожен день тренував програму, яка дозволила менi стати чемпiоном Європи.

—У чому секрет такого вiртуозного жонглювання маленьким i незручним м’ячем?

—Секрет, як i в кожному видi спорту—постiйнi тренування. Кожен, хто захоче цьому навчитися, зможе це зробити. Це не так складно. Потрiбна внутрiшня мотивацiя i тренування. Для початку слiд вивчити базовi трюки, i пiсля них переходити до складнiших.

—Вашi виступи на змаганнях—це чiтко прописаний комплекс трюкiв  чи повна iмпровiзацiя?

—Я перемiг у вправi, яка називається рутиною. Тут повнiстю розкривається твоя майстернiсть. Окрiм того, що ти повинен довго грати, а це пiвтори хвилини, ти ще маєш рухатися в ритм музики, i щоб твої трюки збiгалися з мелодiєю. До того ж, трюки повиннi бути максимально складними. Бо якщо, примiром, два спортсмени виступлять безпомилково, то переможе той, у кого складнiшi трюки.

Та зазвичай перемагає той, у кого м’яч не падає на пiдлогу. Як з’ясувалося пiсля чемпiонату, я був єдиний, у кого м’яч пiд час виступу не падав. У всiх iнших учасникiв це траплялося. I коли я закiнчив свiй виступ, то зрозумiв, що перемiг. Хоча менi було важко повiрити в те, що сталося. Це було щось неймовiрне, i я пiддався емоцiям...

—Скiльки взагалi можливо протримати такий м’яч у повiтрi?

—У свiтi є один рекордсмен. У 2011 роцi його виступ тривав три хвилини i 21 секунду. Це—201 секунда, i за цей час вiн зробив бiльше 220 контактiв з м’ячем. Це неперевершений результат! Щоправда, офiцiйно як рекорд його не зареєстрували, але неофiцiйно це вважається найдовшою грою у свiтi, яку зафiксували на вiдео.

—Де ви берете такi м’ячi?

—Це все ручна робота. Є майстри, якi їх виготовляють зi шкiри та замшi. Кожен спортсмен має своїх майстрiв, яким довiряє i з чиїми м’ячами виходить на змагання. Та в мене вийшов парадокс. Я завжди працюю з м’ячами одного росiйського майстра, а чемпiоном Європи став з футбегом українського фахiвця.

ВІКНА ⁰