“Не знати історію своєї родини – соромно, регіону – непатріотично, країни- небезпечно. Для створення процвітаючої держави необхідно сформулювати національну ідею, а без знання історії це неможливо”.

Велике значення для усвідомлення того, хто ми є, якими ми є, для формування патріотизму має історія. Історичний досвід наочно свідчить про вирішальну роль патріотичного чинника у формуванні масової свідомості народу та дає можливість сформулювати низку уроків, які, на нашу думку, здатні конкретизувати та спрямувати процес формування патріотичних цінностей сучасного українського суспільства.“Не знати історію своєї родини – соромно, регіону – непатріотично, країни- небезпечно. Для створення процвітаючої держави необхідно сформулювати національну ідею, а без знання історії це неможливо”.

Так уже склалася історія, що нашому народові доводилось ще з стародавніх часів постійно відстоювати незалежність своєї держави. Узяти хоча б за приклад часи існування стародавньої України-Русі. Війна була постійним явищем у ній. Коли перегортаємо карти літописів того відрізку історії, з трудом знаходимо рік-другий миру та спокою; щорічно, а то й кілька разів на рік відбувалися воєнні походи й криваві бої. При таких обставинах наш народ мусив бути весь час озброєний, готовий до оборони. Незалежність України – заслуга не лише певних політичних сил та рухів, але й усього українського народу, здійснення мрій багатьох його поколінь. Варто згадати, що завжди, навіть за найменш сприятливих обставин, проголошувалась державність, зокрема тільки в ХХ столітті чотири рази: 22 січня 1918 року (ІV Універсал Центральної Ради), 30 червня 1941 року у Львові (Акт відновлення Української держави), 5 жовтня того ж року у Києві, 24 серпня 1991 року (Акт проголошення незалежності України). А ще ж проголошення в листопаді 1918 року Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), проголошення незалежності Карпатської України (березень 1939 року). Національні символи − це свідчення високого духу народу, його історичних прагнень, унікальності, своєрідний генетичний код нації. Вони покликані служити надійною основою формування громадянських рис особистості, її патріотизму, національної свідомості. Особливу увагу потрібно приділяти саме молоді. Виховання молоді на кращих прикладах життя борців за становлення української державності є одним з найбільш важливих шляхів формування історичної пам’яті. Патріотичне виховання молоді сприяє конструюванню національного історичного наративу через донесення до молоді правдивої інформації про героїчне минуле українського народу та звільненню історії від ідеологічно заангажованих, а то й відверто маніпулятивних трактувань радянсько-імперської доби.В умовах українських реалій, коли Україна ціною життя Героїв Небесної Сотні, зусиллями українських військових, добровольців, волонтерів відстоює свободу і територіальну цілісність, пріоритетного значення набуває національно-патріотичне та військово-патріотичне виховання молоді. Цілі покоління українців були виховані в дусі відчуження від рідної землі та національного самозречення. В нас формували почуття національної меншовартості, покривдженості, комплексу неповноцінності, навіювали переконання в перевазі “старшого брата”. Навмисне поширення російськомовної літературної та музично-пісенної продукції, висвітлення неправдивої історії, висміювання українського характеру і традицій формувало явище етноциду. Наш народ намагалися позбавити усіх ознак культурної та духовної самостійності. Сьогодні єдиний шлях повернення державності – громадянсько - патріотичне виховання молоді. Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що в моєму місті, в моєму навчальному закладі, країні мене стосується, що залежить від мене. Я – творець майбутнього своїх дітей і онуків. Україна має давні традиції державотворення, вона пройшла непростий шлях до здобуття своєї Незалежності. Її історія та велич творилась віками людьми, чиї імена викарбувані в серці кожного українця. Слід пам’ятати про не одне покоління борців за визволення, за відновлення української державності. І не має значення, на якій частині держави ми проживаємо, ми – єдині. Єдині в думках, у помислах, у бажанні жити у вільній, незалежній державі з високими показниками її розвитку та співдружності її громадян. Зміцнити державу можуть громадяни, які люблять свою країну, свій народ, готові до захисту національних інтересів та розбудови громадянського суспільства, правової демократичної держави в Україні. Аналіз рівня патріотичної свідомості народу України яскраво продемонстрований у “Концепції загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення”: “Дані соціологічних досліджень засвідчують, що рівень патріотизму населення України є недостатньо високим. Патріотами себе вважають близько 45% населення, кожен шостий громадянин України бажає емігрувати назавжди, кожен десятий не пишається своїм громадянством. Серед молоді у віці 18–29 років показник готовності до еміграції становить 50,4%, а у віковій групі 30–39 років – 42,4%. Таким чином, серед вікової категорії людей, від яких залежить майбутнє України, практично кожен другий допускає для себе можливість еміграції. Ці прагнення здебільшого зумовлені неможливістю в повній мірі реалізувати свій потенціал і мати достатній рівень матеріального благополуччя на Батьківщині”.Велике значення для усвідомлення того, хто ми є, якими ми є, для формування патріотизму має історія. Історичний досвід наочно свідчить про вирішальну роль патріотичного чинника у формуванні масової свідомості народу та дає можливість сформулювати низку уроків, які, на нашу думку, здатні конкретизувати та спрямувати процес формування патріотичних цінностей сучасного українського суспільства.“Не знати історію своєї родини – соромно, регіону – непатріотично, країни- небезпечно. Для створення процвітаючої держави необхідно сформулювати національну ідею, а без знання історії це неможливо”.Давні традиції українського державотворення