«Героїчна боротьба УПА і визвольного революційного підпілля – це найбільш героїчна доба в історії України... На героїзмі УПА будуть виховуватися нові українські покоління».

Роман Шухевич

З початком ІІ світової війни, наслідуючи давні традиції українського війська, ОУН-Б почало творення УПА. Військо потрібне кожному народу, який хоче незалежності. Пам’ятаючи про 1917-1921 рр., коли Центральна Рада відмовилася створювати армію, через що Україна втратила незалежність, ОУН планувала створити регулярну армію. Перші партизанські загони були створені ще в 1941 році на Поліссі. Керував ними Тарас Бульба-Боровець. У 1942-му були створені невеликі підрозділи ОУН-Б і ОУН-М. Підрозділами ОУН-М керували поручники Білий і Блакитний. Загонами ОУН-Б опікувався Сергій Качинський – «Остап». Восени ОУН-Б створила «Першу сотню УПА», яку очолив Іван Перегійняк (родом із Калущини). Офіційною датою створення УПА вважається 14 жовтня 1942 року.

Напередодні 70-ї річниці створення УПА ми вирішили поспілкуватися з головою Калуського міськрайонного історико-просвітницького товариства «Меморіал» Богданом Яневичем.

– Чи готує «Меморіал», як ініціатор створення калуського меморіального музею визвольного руху в приміщенні колишньої в’язниці окупаційних режимів, якісь презентації до 70-річчя УПА.

– Калуський край ще з часів польської шовіністичної влади славився сильними осередками Організації Українських Націоналістів, які стали опорою повстанської армії і були сформовані у відповідь на репресії, застосовані нацистами до українського населення. Горбисті масиви Чорного лісу надзвичайно придатні для підготовки бойових акцій підпілля, здійснення вишколу молодих бійців, а також для тривалого переховування невеличких боївок у спеціально споруджених бункерах. Тому в експозиції майбутнього музею діяльності УПА на Калущині буде відведено центральне місце.

В 1936-1937 рр. на північно-західних українських землях із ініціативи військової рефeрeнтури ОУН під керівництвом Василя Сидора були створені повстанські бойові відділи під назвою «Вовки», які вели активну партизанську війну проти польських окупантів, їх вважали попередниками УПА.

Подібні формування діяли і в нас. Найбільш відомі боївки СБ ОУН Калуського району: «Старого» (пр. Є. Сімків), «Ревая» (пр. В. Семкович), «Бурлаки» (пр. Готліб), «Остапенка» (пр. М. Магас; перейшов на службу в МГБ), «Забіяки» (пр. Я. Стикуліс), «Галайди» (пр. Худин), «Омелька» (пр. П. Яцук), «Олега» (пр. І. Багринівський), «Спартака» (пр. В. Магаль), «Байди» (пр. П. Турелик), «Сокола», «Дениса», «Опришки», «Грізного». До речі, боївки «Забіяки», «Олега» та «Орлика» діяли до 1953 року.

Теренова мережа станиць ОУН мала важливе значення в здійсненні збору інформації про ворога, забезпеченні зв’язку між окремими відділами УПА, а також у постачанні повстанцям харчів, одягу, зброї, набоїв тощо. За дорученням станичних, односельчани лікували й перевозили поранених, переховували стрільців ОУН і вояків УПА.

Діяльність жіночої та юнацької мережі ОУН на теренах Калущини ще необхідно вивчати.

– Коли ж Калуські повстанські загони увійшли до УПА?

– Терен Галичини, який входив до німецької Генеральної Губернії, до літа 1943 року вважався запіллям, яке мало забезпечувати УПА кадрами, боєприпасами та харчами, але дві події мали вплив на зміну такого стану:

1) 28 квітня 1943 німці проголосили організацію СС-дивізії «Галичина» (десятки тисяч кращої бойової української молоді відправлено до Львова);

2) рейд з’єднання червоних партизанів під командою генерал-майора Сидора Ковпака, який у червні 1943 року перейшов рейдом Волинь і Полісся, а 7-го липня перейшов у Галичину та подався в Карпати. Отже, в такому складному становищі, коли карпатський терен опинився під загрозою зайняття червоними партизанами, керівництво УПА прийняло рішення створити військові відділи в Галичині. 

У липні 1943 року під орудою Олекси Луцького («Андрієнко», «Богун») окремі боївки в Галичині об’єдналися, утворюючи сотні та курені Української Народної Самооборони. Командирами УНС стали: в Станиславівській області – Іван Белейович «Дзвінчук» (1943-1944), у Дрогобицькій області Богдан Вільшинський «Орел». Засновано три основні вишкільні бази: Перший курінь «Чорних Чортів» імені Є. Коновальця під командою хор. «Липея» (в Коломийському повіті); Перший курінь «Гайдамаків» під командою хор. «Хмеля» (у Долинському повіті); курінь імені «Кривоноса» під командою «Омеляна» (в Турківському повіті), які готували підстаршинські кадри та вели бої з німцями, згодом дали кадри для інших відділів УПА в Галичині.

Окремо функціонували відділи особливого призначення. Так, Василь Андрусяк «Різун», створивши рій у Снятинському повіті, перейшов до Чорного лісу, де сформував оперативну базу майбутнього Тактичного Відтинку (ТВ-22).

– Отже, УПА на Калущині повноцінно почала діяти з другої половини 1943 року? 

– Територію Станіславщини контролювала група УПА-Захід, першим командиром якої був у 1943-1944 рр. наш земляк Олекса Луцький «Беркут». До цієї групи входив військовий округ (ВО) №4 «Говерла» (Буковина, Станіславщина, в т. ч. Гуцульщина), командирами якого були: Іван Белейович («Дзвінчук»; 1943-1944), Іван Бутковський («Гуцул»; до літа 1944 р.), Микола Твердохліб («Грім»; від осені 1944 р. до 1947). Політвиховник – «Клим» (Петро Слободян). Ад’ютант – пор. «Дунай» (Богдан Драч). У серпні-грудні 1944 р. тут функціонує 12 куренів, серед яких Калуські курені «Загроза» (можливо «­Заграва»; кур. «Ромко») і «Промінь» (кур. «Журавель»),  Станиславівські курені «Бескид» (кур. «Довбуш-1»), «Довбуш» (кур. «Гамалія»), «Сивуля» (кур. «Іскра»), «Скажені» (кур. «Різун») і «Смертоносці» (кур. «Благий»). У1944 р. перед приходом більшовиків ­осередок ВОГ разом із ­командирами «Громом» і «Хмелем» ­перебував у хаті заможного селянина Старого Угринова, що їх син товаришував зі С. Бандерою.

ВО № 4 «Говерла» поділено на шість тактичних відтинків (ТВ) – Буковинський, Коломийський, Станіславський, Калуський, Дрогобицький, Закарпатський.

Командири Калуського

ТВ-23 «Магура»:

– від 9.09.1944 – ? «Вухо»;.

– жовтень 1944 і до кінця року – Степан Фрасуляк («Хмель»;  до і після – шеф штабу ВО «Говерла»);

– початок 1945 р. – сотник Констянтин Петер («Гонта», «Сокіл»; перейшов до ВШ УПА «Захід»);

– до 07.04.1945 р. – хорунжий Федір Королюс – «Колчак»;

– до 1949 р. – сотник (хорунжий, поручник) Ярослав Косарчин («Байрак»; до осені 1944 р. був старшим  булавним на псевдо «Козак»).

До Калуського ТВ-23 «Магура» в різний час входили чотири (на чолі з Романом Манчаківським – «Ромком», Ярославом Юсипом – «Журавлем», «Летуном», Ярославом Яворським – «Беєм») або три (командири  – «Ромко», «Журавель» і «Гамалія») курені чисельністю 1000 бійців, що охоплювали 8 сотень, які відповідно до бойових умов переформовувалися, розпадалися та відтворювалися знову:

– сотня № 81 «Летуни» («Летун», «Середній»);

– сотня № 82 «Вітрогони» (Андрій Марійчин – «Тютюнник», «Морозенко») діяла в 1944-1946 рр.;

– сотня № 83 «Круки» ( «Моряк», «Мар’ян») – 1944-1945 рр.;

– сотня № 84 «Рисі» (Мокій Семак – «Гонта», «Влодко»);

– сотня № 85 «Бистриця» (Андрій Стадник  – «Бистрий», «Чорт»; «Донський», «Черник», «Ластівка»), 1944-1947 рр.;

– сотня № 86 «Журавлі»(«Грізний»), 1944-1947 рр.;

– сотня № 87 «Хорти» (Казимир Яворівський – «Бей», «Волиняк»), 1944-1947 рр.;

– сотня № 88 «Опришки»(«Довбуш – 2») діяла в 1944-1947 рр.

Поруч діяв Станіславський ТВ-22 «Чорний ліс», яким командували: майор Василь Андрусяк («Різун», «Грегіт»; посмертно – полковник; загинув 24 лютого 1946 р.); пор., сотник Павло Вацик («Прут», посмертно – майор; до того командував сотнею «Скажені»; загинув 1 березня 1946 року біля с. Пациків); поручник, а згодом, сотник Богдан Драч («Дунай»). Від літа 1945 до осені 1949 року до його структури входили:

– «1-ий курінь «Підкарпатський» – кур. «Прут»: Вд. 69 «Змії» – сот. «Сокіл»; Вд. 70 «Заведії» – сот. «Буря», сот. «Запорожець»; Вд. 71 «Чорні ­чорти» – сот. «Пиріг», сот. «Морозенко».

– 2-ий курінь «Дзвони» – кур. «Хмара-1», кур. «Чорнота»: Вд. 72 «Стріла» – сот. «Явір», сот. «Причепа»; Вд. 73 «Лебеді» – сот. «Вовк», сот. «Мур»; Вд. 74 «Сірі» – сот. «Чорнота», сот. «Сапер».

– 3-ій курінь «Смертоносці» – кур. «Чорний»: Вд. 75 «Звірі» – сот. «Гроза», сот. «Крамаренко»; Вд. 76 «Залізні» – сот. «Богун», сот. «Вихор»; Вд. 77 «Месники» – сот. «Павло».

– 4-ий курінь «Сивуля» – кур. «Іскра»: Вд. 78 «Верховинці» – сот. «Вивірка», сот. «Бобик»; Вд. 79 «Бистрі»– сот. «Вихор-1», сот. «Сагайдачний».

– 5-ий курінь «Бескид» – кур. «Довбуш-1»: Вд. 80 «Гуцули» – сот. «Крук», сот. «Тур»; Вд. 80 а «Зелені» – сот. «Шабля».

В 1947-1952 роках наступальну тактику боротьби з УПА МГБісти замінили позиційною: в усіх селах поставлено гарнізони, утворено широку сітку засідок, організовано засилання агентів для провокацій, підкупів. Діяли опергрупи «ястребків», які під виглядом бандерівців убивали мирне населення.

На підставі спогадів та архівних даних Іван Семаньків у книзі «Перемогла ідея» (ст. 11) зробив висновок, що у відділах УПА було 1160 вихідців із нашого району (в т.ч. 56 дівчат); у боївках брало участь 542 осіб (в т. ч. 10 дівчат); учасників теренової сітки – 663 осіб (в т. ч. 159 жінок). Загалом – 2365 повстанців.

– То коли ж з історією діяльності УПА на Калущині можна буде ознайомитися в експозиції вами створюваного музею визвольного руху?

– 14 жовтня буде відкрито тимчасову виставку про УПА на Калущині в міському історико-краєзнавчому музеї або артгалереї,  і впродовж кількох тижнів там будуть відбуватися презентації досліджень гуртків історичного краєзнавства. Із завершенням ремонту будівлі міського центру науково-технічної творчості учнівської молоді сподіваємося виставку перенести в її підвальне приміщення, де й плануємо ці матеріали перетворити на постійно діючу експозицію.

Розмовляла

Юлія СНЯТОВСЬКА

Західний вісник ⁴