Сьогодні на Прикарпатті велика суспільна увага привернута до першовитоків міської історії, що зумовлює потребу в осмисленні й оптимізації практики визначення критеріїв міського літочислення і відзначення ювілеїв міст. У краї усталилася практика щорічного відзначення дат заснування міст за першою згадкою в історичних джерелах, і це створило майже безмежний простір для імпровізацій. Адже перша згадка топоніму в історичному документі може стосуватися не міста, а більш раннього сільського поселення, може бути віддаленою від реальної дати заснування міста на кілька десятиріч, зрештою, її може взагалі не виявитися.

Стосовно Калуша ситуація із хронологію історичного розвитку міста виглядає так: перша письмова згадка про поселення під назвою Калуш – 1437 року, тоді  як містечко Калуш відоме з 1533 року, а вже  статус міста на магдебурзькому праві воно отримало 1549-го.( фото 1). Тому цьогоріч маємо нагоду відзначити 480 років із часу заснування Калуша як міста.

Питання виникнення та розвитку міст розглядає історична урбаністика – галузь соціогуманітарного знання, яка вивчає історію міст, їх розміщення, історію міського господарства, самоврядування, принципи містобудування тощо; пропонує класифікаційні критерії, які створюють науковий фундамент для віднесення того або іншого населеного пункту до категорії міста. 

Як відомо, перша письмова згадка про поселення з назвою Калуш, що у Галицькому старостві, зафіксована в Галицьких ґродських книгах і датована 27 травня 1437 року. В документі мова йшла про «суд у найближчий вівторок після Трійці з участю королівського чоловіка Драгуша з Калуша проти Митька з Куроша». Назва міста правдоподібно походить від слова «калюші» – природні соляні джерела, з яких у давнину добували сіль. Та, незважаючи на розвиток солеварного промислу, Калуш у 1427-1532 рр.  залишався селом. 

Важливе значення для вивчення розвитку міст Галицької землі XVI– XVII ст. мають привілеї на заснування міст, які виникли в процесі трудової діяльності на основі давно існуючих населених пунктів. Калуш, як містечко, відоме з 1533 року, а привілей на заснування міста на магдебурзькому праві Калуш отримав лише у 1549 році (ЦДІА у Львові. – Ф. 3. – Оп. 1. – Спр. 4. – Арк. 698–705).

Магдебурзьке право сформувалося в Магдебурзі (земля Саксонія) близько 1235 року, коли з розвитком міст і міського самоврядування посада війта ставала виборною, мешканці міст звільнялися від суду феодала й самостійно здійснювали врядування господарством. Для допомоги війту обирали колегіальний орган – магістрат, куди мав право бути обраним кожен із ремісників чи купців, що мав міське право «jus civile». Магістрат, як система органів станового міщанського самоврядування і суду, засідав під головуванням війта, відав адміністративними, господарськими, фінансовими, поліцейськими та судовими справами. У його складі були війт (керівник), його помічники (бурмістри), райці (радники) і лавники (засідателі). На теренах Галицько-Волинської держави це право з’явилося разом із німецькими колоністами, яких запрошував король Данило (1201-1264). В українських містах запроваджувалися становий суд присяжних – лава та адміністративно-розпорядчий орган – рада.

Правовою основою зарахування якоїсь осади до категорії міста був локаційний привілей. Крім цього, правове визнання міста з боку влади могло відбутись у зв’язку з притягненням його до сплати міських податків. Поява локаційного привілею, який установлював початок міської метрики поселення, мала виняткове значення. В очах тогочасного суспільства місто, яке отримувало такий привілей, було немовби законнонародженим. Саме цим пояснюється прагнення власників, незважаючи на значні витрати, отримати офіційний дозвіл на заснування міста, тобто локаційний привілей. Такий документ отримало й місто Калуш.

У локаційному привілеї зазначено, що польський король Сигізмунд Август (1548-1572), довіряє Белзькому воєводі, коронному гетьману і Галицькому старості Миколі Сенявському (1489-1569) заснувати місто Калуш із відповідною юрисдикцією на самоврядування: «Калуш, воєводство Руське, земля Галицька. Року 1549-го Сигізмунд Август уповноважує  Миколу Сенявського, гербу Леліва, воєводу Белзького, гетьмана Польного коронного і старосту Галицького, заснувати на магдебурзькому праві місто з назвою Калуш, а в 1533 році надає місто родові Сенявських аж до вигасання його чоловічої лінії. Вже у XV ст. [воно] володіло соляними копальнями». Від цього часу Калуш стає центром староства. Наведений документ відноситься до 1583 року і містить найдавнішу печатку міста Калуша, діаметром 20 мм. На печатці, у колі, бачимо ренесансний півмісяць, повернутий угору, в якому зображено три грудки солі, а над ним римська цифра ІІІ, тобто Сигізмунд ІІІ (1587-1632), у верхній частині кола латинські літери SC (sigillum Caluschiensis – печатка м. Калуш) (фото 2).

Надання привілею магнатові Миколі Сенявському свідчить про те, що на той час Калуш сформувався вже як поселення міського типу. Назви всіх локаційних, ерекційних, магдебурзьких та інших королівських привілеїв XV-XVII ст., у тому числі й про отримання Калушем привілею 1549 року, містить справа під назвою «Виписки з архіву Коронної метрики у Варшаві про надання привілеїв декретів на заснування, вільне самоврядування, війтівство містам, розташованим у Королівстві Галіції і Лодомерії в 1448-1772 рр.» (ЛНБ ім. В. Стефаника. Фонд Оссолінських. – Спр. № 2836/ІІІ. – 278 арк.). Тут можна відшукати заголовки привілеїв 50 міст Галицької землі Руського воєводства із зазначенням сторінки і книги Коронної метрики, де знаходиться текст оригіналу. 

Отже, з 1549 року Калуш стає «вільним містом» на магдебурзькому праві з власним гербом, який трьома топками солі на червоному тлі свідчить про солеваріння як основний промисел. Щоб стати повноправним міщанином, треба було пройти урочистий обряд «прийняття міського права» з обіцянкою виконувати обов’язки громадянина. В місті був створений міський магістрат (міська рада). У 1648 р. бургомістром Калуша був Гриць Воликович. У той час Калуш  залишався адміністративним центром староства, до якого належала низка сіл. За розпорядженням короля, на  одному з міських пагорбів у 30-40-х рр. XVIІ ст. було збудовано замок, де знаходилися міська і старостинська адміністрація. Підвладні старостам території називалися староствами. Виникли староства наприкінці ХIV ст. До їхніх обов’язків належало виконання королівських доручень, утримання політичної влади, здійснення кримінального і цивільного судочинства.  Староства були ґродові та неґродові. Замком, або ґродом, управляли ґродові старости, а так як на час утворення староства у Калуші замку, тобто ґроду, ще не було, то й староство називалося неґродовим. Воно виділилося зі складу Галицького староства у 1553 році і належало руському воєводі Миколі з Синяви. Власне з 1553 року Калуш став центром однойменного староства. У 1615-му наступником Миколи Синявського став Cтаніслав Жолкевський, а після нього Калуським староством управляли Олександр Чарторийський, Ян Замойський та Ян Собеський.

У замку зберігалися також усі важливі документи, для яких було виділено спеціальне приміщення – архів, де знаходилися книги міської ради і старостинського суду, витяги з судових рішень галицького ґродського і земського судів, фундацій,  документи, зокрема привілей 1549 року, офіційне листування (королівські декрети і листи, документи з канцелярії  руського воєводи), сеймові постанови, переписи володінь (люстрації) і майна (інвентарі) та ін.

Однак, усі ці документи, в тому числі й отримані привілеї, згоріли у вогні пожеж і були відновлені королем Сигізмундом ІІІ (1587–1632) аж у 1632 році. За новим привілеєм, місто отримало право на 2 великі ярмарки і 2 базари в кожну п’ятницю та дозвіл будувати ратушу. Отже, друга забудова магістрату могла відбуватися після 1632 року. Середмістя з бічними кварталами і вузькими вуличками входило до фортифікованої частини міста. Тут у 1565 році проживали вищі міські чиновники – лантвійт Іван і возний Ілько. У центрі середмістя була утворена прямокутна ринкова площа, на якій споруджено дерев’яну ратушу, де засідало міське управління – магістрат. Але восени 1648 року ратуша  згоріла, і на її місці в середині XVІІ ст. збудовано кам’яну. До сьогоднішнього дня збереглася лише частина міської ратуші  ХІХ ст. (фото 3). 

Отже, перша згадка про топонім Калуш у джерелах стосується не міста, а більш раннього сільського поселення, вона є істотно (на 95 років) віддаленою від реальної дати заснування міста, якою належить вважати 1533 рік, коли Калуш уперше згадується як містечко.

Переведення міста на магдебурзьке право та дозвіл проводити щорічні ярмарки  й торги – це ті умови, які сприяли економічному розвитку Калуша. Ці надання є актами юридичного оформлення вже сформованого міста як центру ремесла та торгівлі.

Важливо розрізняти поняття «утворення міста» і «заснування міста».  В першому випадку йдеться про тривалий процес, у другому – про достовірну дату, пов’язану з правовим актом. Поняття «утворення» міста ґрунтується на визначенні безперервного розвитку поселення з моменту виникнення його історичного центру. Історія сільського поселення, що існувало на території міста, включається у хронографію останнього лише в тому разі, якщо між містом і селом існує виразний генетичний зв’язок, а їх центри приблизно збігаються.

Поселення вважається містом, якщо має укріплення, оборонні споруди, рови, вали, необхідні за умов постійних війн і набігів кочівників. Отже, місто – це, насамперед, фортеця, а також центр певної округи, який виконує щодо неї цілком визначені військові, адміністративні, економічні функції, є господарським комплексом, має відповідний правовий статус, власні управлінську і податкову системи, відмінний від сільського уклад життя, ідентифікується самими мешканцями як місто.

Специфіка міста Калуша, як й інших міст краю, полягає в тому, що багато з них мали чітко виражений оборонний характер. Адже саме Галицька земля найбільше потерпала від набігів кримсько-татарських орд. 

Під час визначення ювілеїв доцільніше орієнтуватися на дату надання місту локаційного привілею чи магдебурзького права. 

Іван ТИМІВ, завідувач етнографічного музею Калущини, викладач історії  ВПУ №7

Західний вісник ¹