5-6 квітня у Калуші відбудеться робоча нарада, на якій розглядатиметься виконання робіт на гірничо-рудних об’єктах колишнього калійного виробництва

Видобування і переробка соляних покладів в Калуші сягає сивої давнини. Тут, починаючи з XIV століття, із луговнень видобували розсоли, з яких виварювали харчову сіль. Від 1867 року до 1979 року з невеликими перервами під час світових воєн діяв шахтний видобуток спочатку сильвінітових руд, які переробляли на хлорид калію, пізніше каїнітових, які розмелювали і продавали як каїніт. Від 20-их років у лабораторних умовах і на дослідних установках у Калуші, Стебнику, Львівській політехніці, в Ленінграді (тепер Санкт-Петербург) проводилися дослідження хімічної переробки каїнітових і сильвінітових руд на калімагнезію і сульфат калію. За їх результатами Всесоюзний науково-дослідний інститут галургії (С.-Петербург) розробив проект дослідно-експлуатаційного цеху сульфату калію на Калуському калійному комбінаті. Досвіду промислової переробки подібних руд у світі ще не було. Цех сульфату калію включили в роботу 4 вересня 1957 року, тільки сульфатне відділення. Відділення випарювання пустили значно пізніше. Намічалося спорудження відділення флотації залишку після розчинення руди, але його не здійснили. Перші місяці роботи цеху сульфату калію відмічалися частими зупинками, пов’язаними з особливостями нової технології, поломками обладнання, переробками окремих вузлів. Простоювання були значними і займали до 52 процентів календарного часу. Переробляли легкорозчинні каїнітову і сильвінітову руди. Поступово налагоджувалась робота цеху, одержували сульфат калію і супутні продукти: кухонну сіль і кристалічний бішофіт. Визначали необхідні дані для створення нового потужного комплексу з перероблення полімінеральної калійної сировини.

Витяг калію із руди в добриво досягав 62 %. І це для легкорозчинних каїнітової і сильвінітової руд. У 1968 році після реконструкції сильвінітової фабрики пустили в роботу дослідно-промислову фабрику з виробництва калімагнезії, харчової солі і каїнітових розчинів, на якому досягалися подібні показники.

Від 1959 року виконували роботи з проектування потужного рудного комплексу і хімічної фабрики. Був споруджений на місці нинішньої південної дільниці Домбровського кар’єру дослідний кар’єр об’ємом 1000 куб. метрів для вивчення умов видобування відкритим способом каїніто-лангбейнітових руд. Але видобуту в ньому руду у цех сульфату калію для переробки не поставляли. Хоча тут виявилась би недосконалість галургійної технології. Можливо сподівались, що нерозчинений лангбейніт, який є основним сульфатним мінералом полімінеральних калійних руд, вдасться вилучити із залишку методом флотації. Але дослідно-промислової перевірки не було виконано. Лабораторні дослідження флотаційного розділення залишку після розчинення руди, які проводили в інституті галургії (С.-Петербург), не могли показати достовірних результатів, оскільки мінерали із свіжою поверхнею після подрібнення чи розчинення піддаються флотації гірше, ніж коли їх поверхня перебуває тривалий час у контакті з вологою чи вологим повітрям. Тому флотація нерозчиненого залишку на новому підприємстві не дала очікуваних результатів. До того ж залишки флотореагентів затруднювали основний технологічний процес. Це все треба було встановити в дослідному цеху сульфату калію. Але цього не було зроблено і невідпрацьована технологія з дослідного цеху з багатьма невідомими була перенесена на потужну фабрику, яку включили в роботу на початку листопада 1967 року. Тут ці невідомі і проявили себе. Як наслідок, не було досягнуто потрібної якості калімагнезії і сульфату калію, витяг калію із руди в добриво рідко досягав 60%. Виробництво було збитковим. Від флотації після тривалих зусиль довелось відмовитись. Назріло питання реконструкції. Для цього була розроблена так звана схема «повного розчинення», яка передбачала відмивання водою солі від нерозчиненого залишку, виварювання харчової солі з отриманого розчину і переробку залишку сульфатних мінералів. У другій половині 80-их років почались проектні роботи, але через кризові процеси в державі роботи припинились. Схема «повного розчинення» забезпечувала комплексне перероблення сировини, але вона була складною, енергозатратною, багатостадійною. Калімагнезія одержувалася високої якості, витяг із руди в добрива калію і магнію досягав 82%, але як супутній продукт утворювалося біля 500 тис. тонн харчової солі, ринок збуту для якої був не визначений. Крім того, утворювалась частина технічної солі, випуск якої потребував окремого обладнання і складів. Різні типи сульфатних добрив також потребували окремих обладнання та складів.

Для реконструкції підприємства прийнятнішою могла стати технологія з попередньою гідратацією полімінеральної руди, яка передбачалася у проекті реконструкції калійного підприємства в Стебнику. Вона простіша і передбачала одержання якісної калімагнезії і як супутніх продуктів – технічної солі і хлоридмагнієвого розчину – сировини для магнієвого заводу. Схема мала недоліки, зокрема великий термін гідратації руди, але це покращувалось зміною технології мелення руди, спрощувалась технологія розчинення гідратованої руди.

На сьогодні в нашому інституті розроблені нові технології перероблення полімінеральних калійних руд, які ми пропонуємо потенційним інвесторам. Науково-дослідні роботи виконуємо з залученням аспірантів, за останні 5 років вже захищені дві кандидатські дисертації з технології переробки калійних руд. Виконали науково-дослідну роботу з технології переробки калійної сировини для замовника із Республіки Казахстан. Ведемо переговори на предмет виконання науково-дослідних робіт у Білорусі.

Роботи з реконструкції підприємства виконані не були, збиткове підприємство в ринковому середовищі працювати не могло, в середині 90-их років загострились кризові явища і воно зупинилось. Залишились складні екологічні наслідки, які з кожним днем виправляти все важче.

Залишились об’єкти, які негативно впливають на екологічний стан природного середовища та викликають небезпечні процеси: просідання земної поверхні, утворення провальних воронок, карстів, зсувів, забруднення грунтів, поверхневих і підземних вод. До цих об’єктів відносяться відпрацьовані шахти “Калуш”, “Ново-Голинь”, “Голинь”, Домбровський кар’єр із відвалами №1 і №4, хвостосховища №1 і №2, збірник мулу.

В результаті діяльності калійних виробництв на земній поверхні нагромаджені десятки мільйонів кубометрів соляних порід і відходів виробництва, які контактують із атмосферними опадами і перетворюють їх у високомінералізовані сольові розчини. За результатами досліджень, уже протягом тривалого часу переважна більшість криниць у межах Калуша для питного водопостачання не використовується. Так у деяких криницях садиб, розташованих вздовж схилу тераси р. Млинівки – Лімниці, мінералізація доходить до 80 г/л. Мінералізація вод у ареалі засолення гравійно-галькового водоносного горизонту в районі новобудов східної сторони села Пійла досягає 15 г/л. Проведені у інших місцях опробування також показали підвищення засолення водоносного горизонту.

Необхідно врахувати також, що після відновлення природного рівня вод у прилеглій до кар’єру території після його затоплення розсоли будуть попадати не в кар’єр, а витікати у водоносний горизонт і рухатись у напрямку підземного стоку водоносного горизонту вздовж русел річок Сівки та Млинівки до Лімниці і Дністра.

　Шахтні поля Калуського гірничо-промислового району

Рудник «Калуш». На руднику виділяли Північне сильвінітове, Північне та Центральне каїнітові і Хотінське поля. В зоні впливу підземних виробок рудника знаходяться житлові будівлі м. Калуша. Процеси зсуву тут не розвиваються, однак просідання поверхні триває, можливі утворення нових провальних карстів. До слова, одна із заповнених розсолами великих підземних камер знаходиться під вул. Європейською поблизу міського цвинтаря.

Північне сильвінітове поле розробляли в період від 1943 до 1962 року. З 1957 до 1960 року на цьому полі відбулося інтенсивне осідання земної поверхні, найбільша сумарна його величина досягла 8 м, на місці осідання утворилося прісне озеро, площа якого становить 30 га.

Північне каїнітове поле розробляли в 1940-1943 і в 1956 -1975 роках. Від березня 1988 до липня 1990 року заповнювали шахтні пустоти розсолами Домбровського кар’єру. Карстові провалля почали проявлятися з 1984 року. Над шахтним полем рудника «Калуш» до сьогодні виникло 20 проваль.

Центральне каїнітове поле. Початок видобування калійних руд датується 1867 роком, закінчення – 1979-им. Довоєнні шахтні виробки були закладені твердими матеріалами.

Хотінське сильвінітове поле відпрацьоване в 1961-1975 роках. Шахтні виробки хотінського поля залишили незаповненими через близькість річки Лімниці і високу розчинність сильвінітових порід. Однак є відомості про протікання вод галькового горизонту у шахтні виробки. Над хотінським полем відбувається інтенсивний процес зсуву земної поверхні. Максимальне просідання становить 3 м в центрі мульди зсуву. Із мульди просідання відселено частину мешканців, більша частина будинків залишається в зоні впливу шахтних виробок.

Рудник «Ново-Голинь» відробляли в 1966-1995 роках двома дільницями: «Східна Голинь» і «Сівка-Калуська». Усього шахтних порожнин 12,2 млн. м3, які заповнювали згідно з проектом спочатку розсолами Домбровського кар’єру разом із твердими відходами перероблення калійної руди, пізніше через зупинку калійного виробництва тільки розсолами хвостосховища №2 і Домбровського кар’єру. До сьогодні залишилось незаповнених шахтних виробок біля 0,5 млн. м3. Поверхня над шахтними виробками сьогодні перебуває в початковій стадії зсуву. Останні роки над шахтними полями не виконуються геодезичні дослідження, тому ситуація стає неконтрольованою. Світового досвіду вивчення зсувних процесів над соляними шахтами після їх заповнення розсолами немає.

У зону просідання попадають будинки сіл Кропивник і Сівка-Калуська. Над шахтними виробками на сьогодні сформувались п’ять мульд просідання, які розвиваються. Можна прогнозувати активізацію провальних процесів над шахтними виробками і утворення нових мульд просідання в районі житлових масивів. Тому на цих полях потрібні постійні дослідження з метою виявлення небезпечних зон просідання та прогнозування утворення нових. Необхідно також для цих сіл розробити генеральні плани розвитку, виявити небезпечні для проживання площі і створити для мешканців, що там проживають, резервний житловий фонд. У перспективі прогнозується утворення на території цих сіл прісних і солених озерець, заболочених ділянок.

Рудник «Голинь» розроблявся в період від 1931 до 1972 року. Після закінчення експлуатації рудник залишили в сухій консервації. Стан підземних виробок цієї дільниці на сьогодні невідомий. Над шахтним полем утворюрилася мульда просідання глибиною у центрі 3 метри.

Домбровський кар’єр. У середині 60-их років розпочато промислову розробку однієї з дільниць Калуш-Голинського родовища кар’єрним способом. Таке рішення було прийнято у зв’язку з близьким до поверхні розташуванням потужних пластів калійномагнієвих солей, і воно було правильним. Видобування руди відкритим способом забезпечувало повне використання покладів, низьку собівартість руди, високу продуктивність і безпечні умови праці. Після відпрацювання запасів руди об’єм чаші кар’єру планувалося використати як хвостосховище з його рекультивацією після повної зупинки ворибництва.

Об’єм чаші кар’єру становить 52 млн. м3. Після закінчення відробки на південній дільниці і перехід на видобування руди на північній, південну дільницю від 1989 року наповнюють розсоли, які утворювались за рахунок атмосферних опадів і грунтових вод. Станом на вересень 2012 року в кар’єрі зібралось 17,2 млн. м3 розсолів. Площа дзеркала розсолів становить близько 50 га. Щорічно, в залежності від інтенсивності атмосферних опадів, рівень дзеркала розсолу піднімається на 2-3 м, а об’єм розсолу збільшується на 2-3 млн. м3. Розчин Домбровського кар’єру має загальну насиченість до 32% або до 410 грамів на 1 літр. На поверхні дзеркала соляного озера Домбровського кар’єру мінералізація становить від 120 до 150 г/л в залежності від інтенсивності атмосферних опадів. Загальний об’єм розчинів у рудниках і хвостосховищах калійного виробництва в Калуші досягає 30 млн. м3 і щорічно збільшується. Розчини із шахт у результаті просідання земної поверхні поступово витіснятимуться в водоносний горизонт і засолюватимуть гідросферу.

Абсолютна відмітка рівня рідкої фази у кар’єрі на сьогодні нижча від середньої відмітки підошви водоносного горизонту менше як на 5 метрів.

Води галькового горизонту перехоплювала кільцева дренажна траншея і їх відкачували за межі кар’єру. У січні 2008 року відкачування вод із неї припинили. Почалось поступове її затоплення, що прискорює затоплення кар’єру. За наявності гідравлічного нахилу розсоли виходять у місцях штучного базису ерозії. Кільцева траншея навколо кар’єру є потужною дренажною системою для розсолів. Однак частина розсолів, які потрапляють у гравійно-галькові відклади, рухаються в сторону міста Калуша і річки Лімниця. В результаті водозбірна площа, з якої вода дренує в кар’єр, розширилась і становить від 360 до 380 га, в той час як площа внутрішнього кар’єрного поля біля 200 га. В кар’єр потрапляє частина розсолів із відвалів розкривних порід №1 і № 4. Ізоляція зовнішнього відкосу кільцевої дренажної траншеї непроникними органічними матеріалами і засипання її, а також тампонування частини північного борту через свердловини дала би змогу перетворити чашу кар’єру в ізольований басейн, у який попадають тільки атмосферні опади, щорічний їх об’єм у басейні зростав би на 1,0-1,2 млн. м3. Таку кількість розсолів може прийняти на переробку нове виробництво.

За відсутності водовідведення круті відкоси кар’єру почали інтенсивно руйнуватися. З західного та північного боків вони піддаються численним зсувам. Результатом є поперечне розширення кар’єру. Верхні шари грунту і соляна порода під ними піддаються карстоутворенню, яке посилює руйнування відкосів.

Триваюча ерозія та нестійкість відкосів найбільш суттєві в північній стороні кар’єру. Північний борт кар’єру інтенсивно зсувається і карст переміщається до річки Сівки, яка протікає вздовж нього на віддалі 200 м. До того ж вода річки Сівки вже тривалий час просочується до кар’єру, про що свідчать карстові провалля. Вона спричиняє вимивання соляних порід і грунту, що призводить до утворення промоїн між річкою і чашею кар’єру. Такий прорив може призвести, особливо під час повені, до швидкого наповнення кар’єру. У результаті ареал засолення на південь від кар’єру буде швидко розширюватись. Без запобіжних дій на бортах кар’єру розвитку промоїни між річкою Сівкою і кар’єром не уникнути.

Протягом тривалого часу на внутрішньому полі кар’єру несанкціоновано скидали промислові і побутові відходи, які можна бачити ще сьогодні. Частина з них затоплена розсолами. Окремі проби було відібрано і проаналізовано. Одержані результати показали, що проби розсолів містять у концентраціях, вищих від ГДК для вод рибогосподарського призначення, неорганічні сполуки ртуті, кадмію, свинцю, цинку, міді, фторидів. Із органічних сполук виявлені феноли і нафтопродукти. Одержані дані вказують на те, що незатоплені залишки несанкціонованих відходів треба ізолювати від розсолів і що водоносний горизонт треба захистити від проникнення розсолів Домбровського кар’єру.

Деякі «сміливці» пропонують впустити воду річки Сівки в кар’єр, мовляв річкова вода буде зверху, а розсоли знизу, і озеро зупинить винесення солей. Але заховати розсоли під шаром прісної води не можна, прісна вода і сольовий розчин не відносяться до речовин, які не змішуються. Нетривалий час у кімнатних умовах у скляній посудині дійсно розшарування розсолу і води зберігається. Але на відкритому басейні буде град, хвилі, перепади температур і теплові потоки, механічні перемішування під час обвалювання берегів тощо. В результаті вода змішається з розсолом і на поверхні мінералізація становитиме біля 90 грамів у літрі. Такі розсоли витікатимуть у водоносний горизонт. Тоді ситуацію виправити буде не можливо.

Хвостосховище № 1. Відходи перероблення калійних руд складували в хвостосховищах. Заскладовані відходи перебувають у контакті з водоносним горизонтом. З хвостосховища № 1 концентровані розсоли розтікаються протягом 40 років, з відвалів розкривних порід також протягом 40 років, особливо активно в останні 10-15 років. Мінералізація розсолів, що витікають із бортів хвостосховища, доходить до 400-420 г/л. Ці концентровані розсоли доцільно збирати системою лотків і направляти в нижні шари чаші Домбровського кар’єру для майбутньої переробки.

Грунтове горизонтальне покриття на верхній частині хвостосховища № 1, а також трав’яне покриття зумовлює затримування води на поверхні. Вона просочується до соляних порід, а також крізь периферійно нагромаджені породи і витікає на зовнішньому відкосі у вигляді сольових струмків.

Для зменшення потрапляння атмосферних опадів до заскладованих солей хвостосховища необхідно виконати гідроізоляцію поверхні водонепроникними матеріалами, спорудити систему лотків для відведення атмосферних опадів за межі хвостосховища, рекультивовану поверхню використати для розведення і збору лікарських трав, вирощування низькорослих кущів і дерев.

Хвостосховище №2 побудоване у 1984 році, площа поверхні 48 га, початкова ємність його становила 6,5 млн. куб. метрів. З метою виключення фільтрації розсолів із хвостосховища по його дну і внутрішніх відкосах греблі укладено екран із поліетиленової плівки, захищеної шаром суглинку. У 1989 році був розроблений проект нарощування ємності хвостосховища до 9,0 млн. куб. метрів. У 1993 році був проведений другий етап нарощування греблі хвостосховища до 10,5 млн. куб. метрів. На даний час площа дзеркала розсолу становить 48 га, об’єм заскладованих твердих відходів галіто-лангбейнітового залишку після перероблення полімінеральної калійної руди 8 млн. куб. метрів, крім того, міститься ще біля 1,2 млн. куб. метрів високомінералізованої рідкої фази. Через випадання інтенсивних атмосферних опадів рівень дзеркала розсолів часто перевищував проектний рівень, що створювало небезпеку техногенно-екологічної катастрофи.

Внаслідок проникнення розсолів у тіло греблі, впливу атмосферних опадів і водної ерозії вздовж греблі хвостосховища розвиваються карстові процеси, які призводять до просідання окремих ділянок греблі та фільтрації розсолів у навколишнє середовище. До 2009 року рівень дзеркала розсолу хвостосховища знижували за рахунок відкачування частини розсолів для гідрозакладки рудника «Ново-Голинь».

За весь період експлуатації кількість твердих солей у хвостосховищах зменшувалась за рахунок постійного вимивання і виносу в довкілля. Гребля хвостосховища наводнена і ослаблена, продовження технічної експлуатації його не доцільне. Рівень дзеркала розсолу хвостосховища сьогодні нижчий допустимого проектного рівня. Найближчі 2-3 роки хвостосховище № 2 не становитиме техногенної небезпеки. Але для умов Прикарпаття кількість атмосферних опадів переважає над природним випаровуванням, тому рівень розсолів у хвостосховищі № 2 поступово зростає. Зростає також рівень розсолів у Домбровському кар’єрі, тому дівати розсоли хвостосховища буде нікуди. Скидати нагромаджені розсоли хвостосховища в кар’єр можна тільки після виконання робіт із ізоляції його від проникнення грунтових вод та паралельного виконання робіт із ізолювання нагромадженої твердої фази хвостосховища №2 від впливу атмосферних опадів, рекультивації чаші хвостосховища і створення на його основі прісноводного басейну. Без виконання цих робіт за рахунок атмосферних опадів на соляному масиві дна буде утворюватись щорічно близько 500 тис. м3 високомінералізованих розсолів, які доведеться скидати в кар’єр.

Відвал гірничих порід №1. Породи від проведення розкривних робіт на кар’єрі розміщали на відвалах №1 і №4. Складування розпочато у 1967 р., спочатку у відвал №1. Площадку під складування вибрали на схід від дільниці кар’єру. Екранування основи солевідвалу №1 не здійснювали. По периферії бортів облаштували розсолозбірні канави з нахилом до розсолозбірників, з яких води відводилися в акумулюючі ємності. В середині 1979 р. складування у відвал №1 припинили, оскільки в експлуатацію було здано солевідвал №4.

Два солевідвали охоплюють площу біля 90 га, в них заскладовано 26 млн. м3 розкривних порід. Відкоси солевідвалів круті, у деяких місцях відбувається значна ерозія, відбулося також часткове природне відновлення рослинного покриву. На відкосах ерозія спричинила розповсюдження відкладень, які заповнили прилеглі дренажні канави.

На східному уступі ерозійні процеси призвели до розповсюдження розсолів, мулу та глини до прилеглого дренажного каналу. Виявлено десятки виходів джерел в підошві першого уступу відвалу. В посушливу пору року джерела зникають, а з появою атмосферних опадів вони знову проявляються. Мінералізація цих розсолів змінюється від 260 до понад 400 г/л.

На солевідвали завозили також будівельні і промислові відходи, зокрема з магнієвого заводу, відходи хімічних виробництв калуської промислової зони, а також побутове сміття. В південно-східній частині солевідвалу №1 протягом 1976 року на його першому уступі складували сольові відходи з галди по вул. Хіміків. 25 березня 1976 року в східній і південно-східній частинах солевідвалу відбулися зсувні процеси. Ширина язика оповзня досягла 80 м, тому складування сольових відходів тут припинили.

Для підтримування відвалів у належному стані необхідно здійснити гідроізоляцію їх поверхні. Це дозволить зменшити вимивання солей у довкілля. Після проведення у 2011 році робіт із рекультивації поверхня солевідвалу №1 була вирівняна, але це не захистило соляні породи від розмивання атмосферними водами. Засоленість грунтових вод збільшилась.

Відвал №4. Площа основи відвалу №4 складає 39 га, заскладовано 7,4 млн. м3 соленосних порід і, крім цього, промислове та побутове сміття. В середині дев’яностих років тут було виконано більшу частину технічної рекультивації, яка полягала у перекриванні тіла солевідвалу гравійно-гальковими матеріалами. Ці породи не захистили солевміщуючі відклади від проникнення вод, тому солі вилуговувалися з його масиву. Тут також утворюються карсти. Вилуговування солей з товщі четвертого відвалу відбувається інтенсивніше, ніж на першому. Для збору розсолів навколо відвалів раніше були зроблені водоуловлюючі канави до збірників, звідки насосами розсоли перекачували в акумулюючі ємності. Згідно з проектом передбачалося також виконання біологічної рекультивації

На даний час комплекс цих споруд не діє. Розсолозбірні канави замулені, перегороджені зсувами. Насосні установки і розсолопровід не працюють. Тому розсоли вільно розтікаються по прилеглій території і просочуються у водоносний горизонт. Мінералізація проб, відібраних у різних точках відвалу № 4 і прилеглої площі, знаходилася у межах 120-410 г/л.

Сьогодні є очевидним, що місця для розташування відвалів вибрано невдало. Не було забезпечено надійної ізоляції основ відвалів від проникнення засолених розчинів.

Протягом багатьох років Державне підприємство «Науково-дослідний інститут галургії» здійснювало науково-дослідну роботу з моніторингу гідросфери в районі розташування об’єктів калійного виробництва та в зоні його впливу. Результати спостережень показали, що триває процес винесення солей у природні води, збільшується їх мінералізація та розширюється площа засолення, зокрема в сторону міських водозаборів, інженерних і будівельних споруд.

Очікується витіснення з шахтних пустот розсолів у водоносний горизонт із наступним їх розповсюдженням у напрямку міста Калуша та міського водозабору на річці Лімниці. Ці нові витоки солей додадуться до існуючих. Як показали дослідження, внаслідок впливу цих джерел сформувалися стійкі ареали засолення водоносного горизонту та пульсуючі ареали засолення природних водотоків. Мінералізація води у руслі р. Сівки часто знаходиться у межах 20-25 г/л, сягаючи 55 г/л. У руслі р. Кропивник біля хвостосховища №1 мінералізація часто не опускається нижче 50 г/л. Тобто перевищення ГДК солей становить десятки разів. Підвищена мінералізація цих річок зафіксована на всьому протязі русел, аж до впадіння їх у р. Дністер.

Єдиним доступним методом утилізації нагромаджених розсолів є їх переробка з одночасним використанням соляного матеріалу, що ще залишився у хвостосховищах з одержанням товарних продуктів. Продукцією буде технічний хлорид натрію і калійно-магнієве добриво. Розрахунки показують, що із 1 млн. м3 розсолів Домбровського кар’єру, відібраних із глибини більше 20 м, буде одержуватись 110,0 тис. тонн за рік добрива із вмістом 28-30 % К2О, 210 тис. тонн технічної солі і близько 74 тисяч тонн кристалічного бішофіту.

Аналізи забрудненості розсолів Домбровського кар’єру домішками важких металів, які поступають із місць несанкціонованого складування відходів, показали, що концентрація ртуті, свинцю, кадмію, заліза, фтору перевищує ГДК для вод рибогосподарського призначення.

Забрудненість розсолів домішками важких металів вимагає попереднього їх очищення. Для цього можна передбачити додаткову стадію виділення важких металів методом контактного осадження – відновлення їх активнішими металами. Для витіснення важких металів із розчинів використовують магнієву стружку. На ній практично повністю виділяються з розчину цинк, кадмій, свинець, а нікель, кобальт виділяються на 90%. Розрахунки показують, що для очищення 1 млн. куб. метрів розчинів Домбровського кар’єру від домішок важких металів теоретично потрібно близько 120 кг магнієвої стружки. У результаті контактного осадження утворюється не більше 500 кг суміші дисперсних порошків важких металів, які можна використати в пірометалургії або для одержання сплавів.

Тверді відходи виробництва відсутні. Утворюється невелика кількість промивних вод, які повертають у кар’єр для донасичення солями і використання як сировини.

Для переробки можна також відбирати насичені розчини із заповнених шахт, заміщуючи їх через свердловини густими сольовими суспензіями із хвостосховищ, а також концентровані розчини, які витікають із бортів хвостосховищ та відвалів розкривних порід.

Таким чином, запаси високомінералізованих розсолів Домбровського кар’єру і технологія їх перероблення дозволяють організувати виробництво безхлоридного калійно-магнієвого добрива – калімагнезії, яка матиме широкий збут на внутрішньому та зовнішньому ринках. Технічний натрій хлорид може знайти застосування у виробництві каустичної соди і хлору, для очищення теплотехнічного обладнання або як протиожеледний засіб.

Таким чином, для розв’язання проблеми Калуського гірничо-промислового району потрібно:

- створити водовідвідні мережі для перехоплення і зменшення поступлення прісних вод до площі кар’єрного поля;

- розробити водозахисні бар’єри для ізоляції Домбровського кар’єру і захисту підземних вод від засолення, обмежити витікання розсолів із хвостосховищ та відвалів ізолюванням їх поверхні водонепроникними матеріалами, створити систему лотків для збору розсолів;

- проводити систематичні моніторингові дослідження стану земної поверхні над шахтними виробками Калуш-Голинського родовища і прогнозувати можливі місця утворення провалів;

- розробити технологію і установку для переробки розсолів Домбровського кар’єру, хвостосховищ і відвалів розкривних порід.

Необхідно за державні кошти розробити техніко-економічне обгрунтування технології, визначити об’єм капітальних затрат, рентабельність, термін окупності капітальних вкладень і одержані метеріали пропонувати інвесторам для фінансування робіт із відновлення калійного виробництва, що має загальнодержавне стратегічне значення.

Іван Костів, директор Державного підприємства «Науково-дослідний інститут галургії», кандидат технічних наук

Дзвони підгір'я ⁵