Мецо-сопрано зколоратурою калушанки На­талії Попазогло почули в Києві і взяли її без відпові­дноїпрофесійної освіти та вокальної практики на посаду артистки-солістки Державного академіч­ного оркестру «РадіоБенд Олександра Фокіна». Днями дівчина приїжджала у відпустку додому і мені вдалося з нею поспілкуватися.

У музикальних колах Калуша її знають як Анжеліну. У столиці ж вокалістка працює під іме­нем Ната Папазоглу. Художній керівник О.Фокін та весь склад колективу (12 музикантів і троє солістів разом з Наталією) вважають, що цей псевдонім  оригінальніше звучить і більш привабли­вий для сприйняття на великій сцені.

—Наталіє, як вдалося тобі працевлаштуватись до такого унікального профес­ійного колективу?

В Інтернеті є такий пор­тал «Всесвітня команда музи­кантів», де зареєстровано по­над 400тисяч осіб з Німеччи­ни, США, Австралії, Голландії, Польщі, Росії, України,Чехії та багатьох інших країн світу. На цьому порталі спілкуються різні артисти, співаки, компо­зитори, поети, музиканти. І там в режимі онлайн проходить конкурс вокалістів, який три­ває три місяці. Кожен викона­вець відсилає пісню за власним бажанням і повинен пройти три тури. Протягом цих турів він виконує музичні твори у різних стилях(опера, рок, джаз, блюз, поп, диско і т.д.). Іде го­лосування. Звичайно,віддава­ти голос за того чи іншого во­каліста мають право лише за­реєстровані на цьому порталі люди.

Я пройшла всі три етапи цього конкурсу і посіла пер­ше місце. Своїх конкурентів обігнала з різницею в тисячу голосів. У дарунок від адміні­страторів отримала авторське право на виконання джазової пісні, грошову винагороду, диплом і невеличку рекламу в інтернетній мережі.

На цьому конкурсі я по­знайомилася з відомим украї­нським композитором Ігорем Добролєжем, який співпра­цює з Таїсією Повалій, Іриною Білик, Машею Собко, Іриною Домські та іншими популярни­ми зірками української й рос­ійської естради,  який і допоміг мені потрапити в цей джаз-оркестр.

Спочатку я приїхала до Києва зі своїм матеріалом на прослуховування. Мене про­слухали ідали опрацьовувати інший матеріал в англомовно­му виконанні. Я два тижні вдо­ма просиділа над цією музикальною композицією. А вже на повторному прослуховуванні художній керівник орке­стру повідомив, що готовий взяти мене у свій оркестр.Тоді Олександр Фокін сказав: "їдь до Калуша, забирай свої речі й документи, запрошуємо до столиці".

—   Скільки часу працюєш з цим колективом і що вдало­сявже зробити?

- Я на роботі вже третіймісяць. За цей час гастролю­вала з оркестром у Східній Ук­раїні. Ми були вДонецьку, Харкові і Дніпропетровську. Там нас гарно і привітно зуст­річали,підходили брати автографи. Тобто почесне сценіч­не хрещення з артистами-професюналамия вже пройшла.

Після цього туру ми пра­цювали над презентацією но­вого DVDта СD Раймонда Паулса (ювілейний концерт з на­годи його 75-річчя проходив у Києві). Всі інструментальні та вокальні хіти Раймонда Паулще не вечер» і «Без меня тебе лю­бымий мой», а також вдуеті з відомим латвійським співаком, любимчиком маестро співаємо «Вернісаж».

А щезараз йде підготовка до зйомок фільму «Ми із джазу-2», де наш «РадіоБенд»братиме ак­тивну участь спільно з джазо­вими голлівудськими зірками.

Тобтоповолі входжу, як мо­виться, в колію, набираюся дос­віду, вчуся практикуватисебе на сцені, вивчаю різні твори. Адже розгорнута концертна діяльність зоркестром тільки починається.

—  Яксприйняли тебе в ор­кестрі і чи не заважає в кар'єрі артистки те, що не маєшпрофесійної освіти?

—  Колектив сприйняв мене нормально.А от надолужувати музичну освіту мушу обов'яз­ково. Цьогоріч вступатиму доКиївського педагогічного уні­верситету ім. Грінченка на ка­федру вокалу.

— Наталіє, столиця Украї­ни - це тобі не маленька калуськапериферія. Як вдаєть­ся одній вирішувати побутові питання?

—  Київ - це справді могутніймегаполіс. Тут є великі можли­вості себе реалізувати. А щодо побутових проблем,то найск­ладнішою є житлове питання. Винаймати квартиру тут дуже дорогезадоволення. На щастя, 50 відсотків вартості житла мені компенсує фірма.

Нарахунок харчування у мене проблем не виникає. Я люблю готувати. Тож у приго­туваннястрав теж вкладаю свою фантазію і душу. Інше питання, що не завжди маю вільнийчас, щоб фантазувати біля кухні.

Зрештою,я сама собі обрала цю дорогу, тож сама і повинна виплутуватися з усього,що трап­ляється в житті.

-Як вважаєш, посада артистки-вокалістки— це щасли­вий подарунок долі чи цілеспря­мована робота над собою?

- Думаю,що в цьому ор­кестрі я опинилася не випадко­во. Я до цього йшла свідомо.

Відсутність професійноїосвіти не означає, що я зовсім не вміла чи не була готова співати.

Першіконкурси, перший досвід, перші пісні у мене по­чиналися з Калуської мистець­коїагенції «АС», керівником якої був Сергій Андрущак. Потім пішла практикаресторан­на, спілкування з публікою, різноплановий репертуар, серй­ознівсеукраїнські та міжнародні конкурси, лауреатство.

З часом язрозуміла, що цьо­го мені замало, почала вдоско­налюватися. Шукала самаінформацію як побудоване гор­ло, як побудована гортань, як правильно видаєтьсязвук. Ви­користовувала для цього різну літературу, відео, Інтернет,спілкувалася з вокалістами че­рез скайп. Тобто почала серй­озно займатисясамоосвітою.

Япереконана, що в кожної людини вже при народженні закладена якась програма, якувона повинна виконати в цьо­му житті. Мене батьки хотіли бачити економістом,дали вищу економічну освіту, а я завжди цьому опиралася, бо відчувала, щонароджена для пісні. Я хочу співати, хочу обмінюватися з глядачами теплоюенергети­кою, хочу бути господаркою на сцені і постійно по-новому пе­реживатималенький клаптик іншого життя, сценічного.Можливо до цього пізнання я йшлатривалий період, але щаслива від того, що зрозуміла, що це моє і я повиннаторувати цим шляхом.

Розмову вела Ліда Мичко.

«Калуськийнафтохімік»