Стан в якому перебуває нині переважна їх більшість, не витримує жодної критики. А це аж ніяк не робить честі нашому місту. У Калуші є більше 50 таких архітектурних пам'яток, та лише третина із них може похвалитися більш-менш пристойним виглядом. Слава Богу, що хоч керівництво найбільшого підприємства міста в особі Сергія Чмихалова взялося за відбудову напівзруйнованого приміщення колишнього концер­тного залу коледжу культури і мистецтв. А то ще рік-два і оця споруда сама собою б розсунулася. Тепер з'явилася хоч надія, що за допомогою нафтохіміків її таки збережуть. Якщо концертному залу у плані його реконструкції пофор­тунило, то про місцеву ратушу, приміщення колишнього міськсоцзабезу неподалік «Фуршету» цього не скажеш. Особли­во насторожує стан приміщення колишнього міськсоцзабезу. Його жалюгідний вигляд не лише пригнічує, а й викликає тривогу, що ось-ось і втратимо цю місце­ву історичну пам'ятку. Її нинішній господар оголив дах споруди, тож вона руйнується на очах. Чи так собі задумав, чи немає вільних обігових коштів для реконструкції, чи очікує, коли вона взагалі завалиться, важко сказати однозначно, але те, що нічого там не робиться, не може не насторожувати. І нікому в на­шому місті до того діла немає. А чому? Невже всім байдуже, що на очах губиться архітектурна пам'ятка, що місто втрачає ще одну історичну споруду?

Аналогічна ситуація вималь­овується з будівництвом нової ратуші. На цьому об'єкті ще дек­ілька років тому тривали буді­вельні роботи, витягнули перший поверх і зупинилися. Впродовж п'яти років панує затишшя, а бу­дівля потрохи руйнується. Уже повиростали дерева вище першо­го поверху. Неодноразові звер­нення до міського керівництва відновити роботи позитиву не дають. Перші особи міста заяв­ляють, що найближчим часом тут ситуація не зміниться, бо немає вільних обігових коштів і є більш невідкладні справи у місті, ніж будівництво ратуші, які вима­гають терміновості їх вирішення. Але ж і ратуша не може довго очікувати, бо з'явився тут грибок, який з'їдає людську працю і вит­рачені кошти. Якось потрібно ви­рішувати проблему чи як?

Одночасно погребують втру­чання людських рук чимало мемо­ріальних дощок, барельєфів, бо вони повицвітали, важко прочита­ти на них написи. Дуже жалюгідний вид має фонтан напроти пошти. Тут теж би було варто провести його реставрацію. Тому вважаємо, що нашій міській владі погрібно повер­нутися обличчям до місцевих архі­тектурних пам'яток і віднайти відповідні кошти у бюджеті для того, щоб відновити їх стан. Бо той ,в якому вони перебувають нині, аж ніку­ди не годиться. Тим паче, що місто взяло курс на Європу.

Ігор Ямнич, Марія Гаврилів, Ольга Карпенко, мешканці міста.