Андрій Найда: «Пора вже всім зрозуміти, що Калуш не туристичне місто, а індустріальне»

Категорія: ВладаПереглядів: 1479

Добігає кінця каденція Калуської міської ради сьомого демократичного скликання. Одним із найбільш активних серед депутатів був Андрій Найда, який є генеральним директором успішного підприємства – ТОВ «Калуський трубний завод».

29 серпня на з’їзді Всеукраїнського об’єднання «Свобода» делегати висунули його на голову Калуської ОТГ.

Редакція «НК» вирішила поспілкуватися з Андрієм НАЙДОЮ про роботу очолюваного ним підприємства, депутатську діяльність та його бачення розвитку міста Калуша.

– Андрію Михайловичу, цьогоріч через коронавірус і карантинні обмеження потерпав не лише бізнес, а й великі підприємства. Як вдалося втриматися на плаву в цей скрутний час Калуському трубному заводу?

– Найперше скажу, що ми пережили багато кризових періодів. До прикладу, у 2009 році розпочалася криза загалом в Україні. Відтак свої корективи внесла війна на сході. Основні потужності із найбільшого заводу з виробництва полімерних труб у Рубіжному перекинули в Калуш. Тож ми в результаті цього вимушеного кроку стали найбільшим виробником полімерних труб в Україні і наразі виготовляємо 240 номенклатур продукції (труби з поліетилену і полівінілхлориду для газо- і водопостачання, безнапірної каналізації, теплових мереж, артезіанських свердловин, прокладки оптоволоконних кабелів і електричних мереж).

Цього ж року постало нове випробування у зв’язку з пандемією і карантином. Через брак коштів у закупівельників, серед яких є багато бюджетних установ, впав збут продукції. Тому на підприємстві розглядали два варіанти: повної зупинки виробництва або вжиття непопулярних заходів, зокрема зменшення на 20 відсотків заробітної плати. Пристали на другий. Це тривало впродовж трьох місяців. Зараз ми вже відновили зарплатню і до кінця року плануємо навіть її підвищити. Також урізалися витрати на розвиток, проте вже з червня ситуація покращилася і кошти на розвиток почали виділяти. У результаті, хоч із запізненням, але все-таки нам вдасться реалізувати заплановане.

– Генеральний директор підприємства, кандидат технічних наук… Чи потрібне такій, здавалось би, успішній молодій людині крісло міського голови?

– Поборотися за цю посаду мені пропонували ще в 2015 році. Але, чесно кажучи, до такої відповідальності я ще не був готовий, адже до цього не був депутатом жодної ради і, так би мовити, не мав досвіду такої роботи. Бо виробництво, трудовий колектив – то одне, а депутатство, робота в органі місцевого самоврядування – то зовсім інше. Тож насамперед для себе я хотів зрозуміти цю діяльність, бо не звик у будь-якій сфері бути спостерігачем.

А до рішення взяти участь у виборах мене спонукало передусім те, що за останні п’ять років місто застигло в своєму розвитку. І це при тому, що фактично не зменшилися надходження в міський бюджет, чого в значній мірі вдалося досягти завдяки відновленню повноцінної роботи в 2017 році виробництв «КАРПАТНАФТОХІМу». Але місто не використовує можливості як цього промислового гіганта, так й інші, пов’язані саме з виробництвом. І це не може не хвилювати.

Розвиток Калуша з давніх-давен грунтувався спочатку на покладах калійних солей, а з часом на їх промисловій переробці. І сьогодні навіть наші екологічні проблеми ми не можемо вирішити без промислової переробки розсолів Домбровського кар’єру та хвостосховищ.

– Що вдалося зробити у цьому напрямку нинішньому складу міської ради?

– Плюсом було те, що ми (депутати. – Авт.) домоглися проведення в Калуші виїзного засідання обласної ради, яке відбулося у 2018 році, і наукової конференції. Вислухавши різні пропозиції, врешті розробили план-стратегію. Зокрема, прийняли рішення про розробку проєктно-кошторисної документації з ліквідації джерел забруднення підземних вод та рекультивації порушених земель, на що область виділила 2,7 млн гривень. Цей проєкт для Калуша виготовив Львівський інститут «Гірхімпром». Кошторис виконання першочергових робіт відповідно до нього становить 240 млн гривень. До проєкту, звісно, було багато запитань, він більше спрямований не на ліквідацію проблеми, а на консервацію. Проте його треба було провести через сесію міської ради, тоді ми могли б прорахувати наші наступні кроки і рухатись далі. Але виконавчі органи влади це штучно затягували, щоб не брати на себе відповідальність. Тож наразі гроші за проєкт викинуті, а результату нема.

Насправді місто не зможе вирішити екологічних проблем без будівництва установки з переробки розсолів і калійних солей. І хоча свого часу з цією метою було створене ТОВ «Оріана-Еко», нічого так і не зроблено, оскільки йдуть суди і внутрішні розборки між цим підприємством та «Оріаною». Відтак ніякий інвестор сюди зайти не може. А тим часом з року в рік вимивається до 300 тис. тонн солей і ми втрачаємо природні копалини, на яких могли б розвиватися.

– Восени минулого року у Калуші відбувся перший інвестиційний форум «Калуш Інвест», одним з ініціаторів якого були і ви. Чи дало це щось місту?

– Хочу відзначити, що інвестиційний захід у Калуші пройшов на дуже високому рівні. Для іміджу Калуша це великий здобуток, адже такого рівня заходів в нашому місті взагалі не було. Його модерував колишній міністр економічного розвитку і торгівлі України Павло Шеремета. Ми показали Калуш як індустріально привабливе місто і напрацювали стратегію. Наступним кроком буде перехід на кластерну систему розвитку економіки Калуша. Допомагає нам у цьому департамент економічного розвитку, промисловості та інфраструктури Івано-Франківської ОДА, а ось управління економічного розвитку міста взагалі усунулося від цього питання.

Об’єднавши зусилля, бізнеси краще зростають: більше замовлень – більше роботи – більше грошей, які зароблять власники та працівники. Загалом кластер за своєю суттю – це взаємодія бізнесу, влади й освіти. Першим нашим напрямком буде полімерний кластер, оскільки в Калуші є величезний виробник полімерної продукції ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ». Якраз біля нього й  мають бути створені інші підприємства з переробки поліетилену та полівінілхлориду. Це дозволить Калушу конкурувати на ринку.

– Вже не один рік ведуться розмови про використання існуючих інженерних мереж на території колишнього комплексу ВАТ «Оріана», але до конкретних проєктів справа не доходить. Чому?

– Причин цьому теж є кілька, але основна криється в нерозумінні частиною громади, в тому числі і спеціалістами виконавчих структур міськради, що Калуш не був і в найближчій перспективі не буде туристичним містом, воно – індустріальне.

Це треба всім розуміти і прагнути розвивати наявну промисловість, створюючи, як я вже говорив вище, підприємства з переробки полімерів. Бо скільки б ми нині не вкладали коштів у розвиток того ж туризму, це не дасть такого результату, на який очікує калуська громада.

– Як оцінюєте рішення щодо створення в Калуші ще одного комунального підприємства «Калушвода» та запровадження у місті комунального транспорту?

– Рішення щодо «Калушвода» вважаю абсурдним і незрозумілим. Його створюють шляхом виділу з КП «Водотеплосервіс», тому до нового підприємства переходять усі активи і пасиви щодо водопостачання і водовідведення, зокрема й борги за очищення стоків. Тобто ми не втікаємо від боргів і кредитів, але додатково створюємо нову надбудову: директор, бухгалтерія та інше. Можливо, таким чином хочуть відкрити нові рахунки в банку, оскільки старі виконавча служба через борги постійно блокує, проте депутатам цього не пояснюють. А загалом невідомо куди ідуть кошти цього підприємства, адже, за словами директора, відсоток розрахунків населення за послуги досить високий і в той же час «Водотеплосервіс» постійно боргує перед ТЕЦ і не розраховується з ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ» за очистку побутових стоків.

Щодо запровадження комунального транспорту, то, на мою думку, це добра ініціатива, яку потрібно розвивати і надалі, але в правильному напрямку. Повинен бути облік пасажирів, щоб підприємство щось заробляло, а не сиділо на дотаціях. У цьому можна запозичити і досвід Івано-Франківська, де комунальний транспорт закуповують давно.

– Відомо, що трудову діяльність Андрій Найда розпочинав у цеху тоді ще ЗАТ «ЛУКОР». Що цьому передувало?

– Після закінчення в 2001 році Івано-Франківського інституту нафти і газу я отримав запрошення від головного механіка підприємства Михайла Соколовського на роботу в цех розділення повітря. Розпочинав свою працю на «хімії» з посади слюсаря п’ятого розряду. І хоча мене запевняли, що в скорім часі переведуть на посаду за спеціальністю, бо я ж був механіком, але так вийшло, що майже десять років пропрацював у цьому цеху, з яких кілька останніх на посаді начальника.

– І скільки було вам тоді років?

– 25. А в 30 років отримав пропозицію очолити новозбудоване в нашому місті підприємство «Калуський трубний завод». І я сьогодні ніскільки не шкодую, що все так сталося. Бо мене дуже захопила робота на тоді ще зовсім новій, збудованій за проєктом німецької фірми «Лінде» установці розділення повітря, а вже потім і на заводі з випуску полімерних труб.

У значній мірі моєму кар’єрному росту допомогли уже згадуваний Михайло Соколовський, начальник цеху Богдан Хрущ, начальник виробництва хлорвінілу Василь Данилів, головний інженер підприємства Георгій Кунєв. Усі вони, на жаль, уже нині покійні. Тісно співпрацював я в цей період також із технологом Мирославом Сенечком, який нині перебуває на заслуженому відпочинку. Це ті люди, які навчали мене і сприяли тому, аби я чогось досяг у житті.

– А в який період писали та захистили кандидатську дисертацію?

– Над нею я розпочав працювати ще в студентські роки. Перший її варіант був суто механічного напрямку і стосувався бандажування полімерно-композитними матеріалами пошкоджених трубопроводів. Але з часом, коли вже став працювати в цеху, зрозумів, що моя наукова робота, зважаючи на чисельність подібних розробок, не є перспективною і мені буде дуже непросто щось віднайти тут нове. А захищатися просто так, аби отримати вчену ступінь, я не хотів.

Бажання продовжити свої наукові дослідження з’явилося вже після призначення директором заводу. Для цього на підприємстві були можливості і сприяння з боку його засновників. Задля проведення дослідів з модифікації водонапірних труб, виготовлених з полімерної продукції сусіднього з нами товариства «КАРПАТНАФТОХІМ», була збудована дослідна установка, що сприяло успішному захисту дисертації, яка проходила в Київському політехнічному університеті.

– Які ще першочергові завдання, на вашу думку, слід вирішити в Калуші?

– У місті людям реально немає де відпочити, провести своє дозвілля. Робота роботою, але після неї ти йдеш додому, приходять очікувані вихідні. В останні кілька років береги Лімниці ніхто не прибирає, не облаштовує місць для відпочинку калушан, але ж це треба робити. І не періодично, а постійно.

Багато нині ведеться розмов про корисність відпочинку на так званому соляному озері, що неподалік підприємства «Таркетт Вінісін». Але ж задля облаштування там зони відпочинку має бути відповідний проєкт. Бо не можна щось будувати над шахтними виробітками.

Не може також не хвилювати дозвілля нашої молоді. Ми фактично вже втратили у місті кінотеатр «Відродження». Можемо нині з цього приводу говорити про непорядність його нових власників, але де були відповідальні особи міської ради, коли укладали з ними договір? Чому не були прописані в ньому всі ймовірні ризики й інше? Нам, депутатам, вдалось знайти вирішення цієї проблеми між власником і владою, але, на жаль, міська влада чомусь не виносить це питання на сесію перед виборами, хоча власники «Відродження» були згідні на всі наші умови.

Калуш – місто, де функціонує, окрім великих промислових підприємств, чимало середніх і малих. Але в нас немає належно облаштованих конференц-залів, місць для проведення офіційних зустрічей, переговорів.

– Хто для Андрія Найди є прикладом у житті?

– Почну з найголовнішої особи – моєї мами – Валентини Петрівни. У Калуш вона прибула на роботу з Росії у віці 18 років. Працювала на заводі калійних добрив. Але з перших років, як вона мені розповідала, стала наполегливо вивчати українську мову і нині володіє нею досконало.

Прикладом для мене були в житті вищеназвані керівники хімічного підприємства, яким я в значній мірі завдячую своєму професійному й кар’єрному росту. Люблю своїх двох дочок Анастасію і Христину, а також дружину Євгенію.

А ще мені подобається те, як працює в Івано-Франківську міський голова Руслан Марцінків. В останні роки місто суттєво змінилося. Якщо раніше воно було подібним на багато інших обласних центрів, то нині має своє лице, свій колорит. У вихідні ми із сім’єю із задоволенням їдемо в наш обласний центр, аби відпочити і отримати заряд позитивних емоцій.

Розмову вели Людмила СТЕПОВА  та Анатолій ГАЙОВИЙ.

 

Нафтохімік 6


Коментарів: 3

  • Анонім (11:46 11/09/2020)
    Оцінка: +0 / -0 | [IP: 176.107.187.151]

    ги, це ж значться у него мама москалька а він член нацистської свободи - вуйки ваш бандера в мюнхені в гробі перевертається, хі хі.

  • ігор (19:38 20/09/2020)
    Оцінка: +0 / -0 | [IP: 146.120.225.255]

    GanbaАнонім - дибіл ,проклятий москаль,гнида продажна

  • яя (08:50 23/09/2020)
    Оцінка: +0 / -0 | [IP: 188.163.29.27]

    Андрій Михайлович, розкажіть ці баєчки наприклад власникам транснаціональної корпорації Таркетт,які просто так закрили та розпродатли обладнання Вінісіну

    Залиште свій коментар!

    Використовуйте нормальні імена. Ваш коментар буде додано після перевірки.

    Усмішка Підморгую Добре blush2 shok crazy cenzore Ganba nono sad unknw

    (обов’язково)


    Щоб не вводити щоразу цифровий код, зареєстутесь або залогіньтесь на нашому Форумі.
    Адміністрація сайту "Калуш інфо"не завжди поділяє думки авторських матеріалів та коментарів. Усі коментарі проходять попередню модерацію. Якщо у Вас є зауваження стосовно інформації в матеріалах чи коментарях, просимо звернутись до нас через Форму зворотнього зв'язку.