Взявши відпустку, міський голова Ігор Насалик, який і так у Калуші буває досить рідко, всього кілька днів на місяць, покинув наше місто, щоб впритул зайнятися політикою, активно виступаючи в ЗМІ України. Тож, відслідковуючи насаликове «турне», наші журналісти й натрапили на один із сайтів Миколаївщини. І мало не взялися за голови, адже оприлюднена на миколаївському сайті «Преступности.НЕТ» інформація про наше місто побила рекорди брехні й перейшла всі межі здорового глузду. В статті, яка, на жаль, ніким не підписана (думається, що це замовна піар-інформаційна кампанія  Ігоря Насалика – Авт.) сказано, що (читайте уважно, але обов’язково сидячи на стільці) «місто Калуш відоме тим, що абсолютно безоплатно з міського бюджету фінансує утримання військового корабля в місті Очакові Миколаївської області (!). Також кращі учні та вчителі цього міста мають можливість за рахунок міського бюджету відпочивати влітку в Очакові. Додатково дітлахи подорожують ще в Туреччину, Єгипет (?). Немає такої дитини в Калуші, яка б не побувала на відпочинку в дитячому таборі «Артек» (?). Призери місцевих олімпіад їздять у США (?), а заробітна плата в Калуші у вчителів, медпрацівників і в працівників виконавчої влади найбільша в Україні (!?). Обсяги промислового виробництва зросли вп’ятеро і склали 2,4 мільярда грн. (?).

А найбільш проблемна спадщина для міста – гексахлорбензол, який ще з часів СРСР отруював природу в місцевому регіоні, був вивезений через Миколаїв до Англії на утилізацію (?). Про це багато разів писали у всіх новинах Миколаєва.

[cut]Бюджет міста з населенням трохи більше 60 000 було збільшено з негативного мінус 30 мільйонів до більш ніж 300 мільйонів. У місті в усіх школах і під’їздах на сходових майданчиках встановлені металопластикові вікна (?). Перекриті всі дахи і замінені всі водопровідні труби на пластикові (?). А це дозволяє не переривати теплопостачання міста в опалювальний сезон і не «відмивати» гроші на ремонті, а спрямовувати їх на потреби більш високого порядку. В ідеальному стані знаходяться головні дороги міста (?), які до того ж оснащені освітленням на пішохідних переходах (?). Так що навіть уночі переходити в цих місцях дорогу безпечно. Сніг та сміття прибираються новими сміттєзбиральними машинами, які знаходяться на балансі міста. Вони навіть час від часу допомагають ще й у довколишніх містах (?).

В Калуші, як стверджують жителі міста, вперше в нашій країні реалізована безкоштовна медицина. За словами мера Насалика, в лікарню люди приходять лише з простирадлом і капцями. А абсолютно всі медикаменти оплачує міський бюджет, не вимагаючи жодної копійки ні з породіллі, ні з тяжкохворого пацієнта будь-якого віку. Так само місто має дороге медичне обладнання та томограф, який дозволити собі може в нашій країні тільки клініка «Феофанія». А в ній, як відомо, лікуються виключно народні депутати і люди аж ніяк не бідні. А про те, щоб простій людині побувати в такій клініці, можна тільки мріяти».

А тепер давайте розберемося в прочитаному по пунктах.

1. Утримання військового корабля в місті Очакові. Якщо це правда, як стверджує сайт, то, запитання до Ігоря Степановича – хто дав дозвіл витрачати кошти калуської громади на ці забавки? Чи потрібне це громаді? Чи знають про це міські депутати? Чи криється за всім цим проста афера – договір, згідно з яким із калуського бюджету витрачаються кошти, за які щороку (а це вже давно не таємниця) близьке оточення Ігоря Насалика влітку їздить відпочивати до Очакова, дехто з сім’єю, дехто просто з дамами серця і т.д. Чи подобається калушанам оплачувати ці шабаші?

2. Кращі учні та вчителі нашого міста мають можливість за рахунок міського бюджету відпочивати влітку в Очакові. Логічно було б спитати, хто ще, крім вищезгаданих осіб (читай п.1), там «оздоровився».  Скільки за минулий рік учнів і вчителів відпочили в Очакові на базі військової частини? В яку суму це вилилося міському бюджету?  Й де відпочиватимуть ті, що не вміють прогинатися й котрих нинішня влада не визнала «кращими»? 

3. Додатково дітлахи подорожують ще в Туреччину, Єгипет. Наскільки нам відомо, в Туреччину їздили тільки переможці міського конкурсу КВК, а в Єгипет – учасниці міського конкурсу медсестер. Це приблизно одна людина на півтора тисячі населення міста.

4. Немає такої дитини в Калуші, яка б не побувала на відпочинку в дитячому таборі «Артек». Ну, це вже чиста брехня. Невелика частина калуських дітей справді відпочила в «Артеку», ще частина – в «Молодій гвардії» та інших таборах, проте це раптом якихось декілька відсотків від загальної кількості дітей міста, в основному з малозабезпечених сімей за кошти державного бюджету, як компенсація за афери з гексахлорбензолом та кар’єром.

5. Призери місцевих олімпіад їздять у США. Знову ж таки, хочеться знати, коли і скільки дітей відвідали Америку. Це, першотравневий жарт чи, ймовірно, ви насміхаєтеся над нами, Ігорю Степановичу?

6. Заробітна плата в Калуші у вчителів, медпрацівників і в працівників виконавчої влади найбільша в Україні. Цікаво, чи знають про свої найвищі в Україні зарплати самі вчителі та медпрацівники Калуша? Мабуть, така інформація викличе в них неабияке здивування. А от чи знають у Миколаєві, що медикам, освітянам, комунальникам нашого міста пан Ігор Насалик регулярно затримує виплату зарплатні, що в квітні цього року медпрацівники однієї з лікарень Калущини прийняли рішення страйкувати в зв’язку з невиплатою їм зарплатні ще за грудень місяць? А зарплата у виконавчій структурі влади висока тільки в заступників міського голови, в звичайних же смертних вона на рівні 1 500-2 000 гривень. Багато це чи ні – судіть самі!

7. Найпроблемніша спадщина для міста – гексахлорбензол, який ще з часів СРСР отруював природу в місцевому регіоні, був вивезений через Миколаїв до Англії на утилізацію. Нагадаємо Ігорю Степановичу, що частина ГХБ була вивезена до Англії, ще частина – до Польщі, проте левова частка цієї отрути першого класу небезпеки й досі знаходиться на полігоні токсичних відходів. Нагадаємо й про те, що гексахлорбензол  вивозився з порушеннями всіх можливих норм закону – відкритим автотранспортом, під дощем, отрута сипалася з мішків на дорогу, з водами стікала в прилеглі ґрунти, потрапляючи в колодці, з яких ми, жителі Калущини, споживали її з питною водою. Де сьогодні ця фірма – невідомо, хто нестиме відповідальність за екологічну ситуацію – невідомо теж. Натомість, на запитання калушан до міського голови з приводу даної ситуації, він відповів, що в нього немає доступу до полігону, чим «відхрестився» від відповідальності. Про те, що в місті та навколишніх селах різко зросли онкозахворювання, взагалі й говорити нічого. Ось так.

8. Що стосується встановлених у під’їздах металопластикових вікон, перекритих всіх дахів і замінених всіх водопровідних труб на пластикові, то це взагалі окрема тема до розмови. Адже те, що в комунальній сфері повний бардак (іншого влучного і доречного слова підібрати важко – Авт.), відомо всім жителям. Частина дахів потекла вже найближчим часом (для прикладу – буд. 5 по просп. Лесі Українки), за встановлені металопластикові вікна з багатьма підприємцями мер не розрахувався до сих пір, інша частина, розумніших, свого часу подала до суду, і лише тоді отримала кошти за виконані роботи. «Борги платять тільки боягузи» – життєве кредо Ігоря Насалика. І байдуже було меру, що на підприємствах, котрі встановлювали вікна та латали дахи на калуських будинках, працюють люди, які не отримали зарплату в зв’язку з боргами міської влади перед підприємством за виконані роботи! А стосовно заміни всіх водопровідних труб на пластикові, то це, взагалі, чергова байка від міського голови. Хочеться запитати мешканців Калуша, в кого за бюджетні кошти поміняли водопровідні труби на пластикові, або в котрому будинку. Якщо мова й­шла про міські водомережі, справді, частину труб міняли, бо втрати води були страшними, не міняти було собі ж дорожче. Проте, по вул. Степана Бандери міському водопроводу вже понад 100 років. І його ніхто не міняє. Як і в районі «посьолка».

9. Про ідеальний стан головних доріг годі й говорити. Чому мовчить міський голова, що гроші, за які двічі підряд заасфальтували проспект Лесі Українки, виділив уряд Тимошенко на відновлення моста, що на вул. Чорновола, який забрала повінь 2008 року? І чому все ж таки ту дорогу двічі підряд асфальтували? Можливо, це така новітня технологія, про яку ще ніхто не знає? І чому роботи виконувала невідома вірменська фірма, а не місцеві підприємства, які платять податки до нашого бюджету? І який кошторис тих двічі виконаних робіт? Пітьма!

10. Тема безкоштовної медицини – передвиборний «коньок» Ігоря Степановича. Ми неодноразово піднімали її  на шпальтах нашого видання, тож говорити про китайські медпрепарати якоїсь чудернацької американської сертифікації, які одне нібито лікують, а насправді нищать печінку та нирки, більше не будемо. Та й закуповуються вони за гроші наші, з місцевого бюджету, з фірми «Укрмедекспорт», яку Інтернет-ЗМІ тісно пов’язують із особою Ігоря Насалика та його родиною. У нас запитання іншого характеру. Чому, Ігорю Степановичу, всі упаковки від медпрепаратів, котрі завозяться до калуських лікарень, відразу ж знищуються, а пацієнтам таблетки приносять розсипом, без блістерів, розпакованими. Чим таким нас із Вами лікують, що п’ючи пігулки, які в народі називають насаликовими колесами, люди отримують проноси та розлади шлунку? І в скільки ця «дармова» медицина вже обійшлася міському бюджету, тобто нам із Вами?

І чому на початку року закладають космічні цифри в бюджетних надходженнях, які впродовж року постійно коректують у бік зменшення? Чи не тому, щоб черговий раз попідписувати з підприємствами договорів на виконання робіт, які потім знову не будуть оплачені? А внісши кілька разів протягом року зміни в бюджет, його виконання завжди можна підвести під 100 відсотків. Цього не розуміє хіба дурень.

– У нас справді інша планета, – стверджує мер Калуша Ігор Насалик під час Інтернет-конференції сайту «Преступности. НЕТ». Нам, калушанам, можна пообіцяти будь-що – й якісь віртуальні надбавки до пенсій, і дармові таблетки, і «безкоштовну» діагностику за 1 000 гривень на комп’ютері, купленому за кошти громади, і тролейбуси, й гідроелектростанції,й безкоштовну воду, яку останнім часом усе частіше відключають у місті, й тепло, за яке міські борги вже сягають мільйонів. До нас можна приїхати раз у місяць на три дні з Києва в подертих штанах (за кількасот доларів) й показати необлаштовану однокімнатну мерську квартиру, одночасно хизуючись власними літаками й кораблями, дорогими за десятки тисяч доларів годинниками й автомобілями на кшталт Феррарі. Те, що Ігор Насалик живе на іншій планеті, залюбки віримо, як і любимо його за всю ту брехню, котра рясно сиплеться на наші з Вами вуха. Та чомусь любов виявилася невзаємною, тож тане, як весняний сніг. А поведінка Ігоря Степановича чомусь усе більше нагадує калушанам не цілком адекватну поведінку «Льоні-Космосу» з Києва.

Світлана ЯКИМЕНКО

Західний вісник ¹⁰