Про те, що Калуш є так званою зоною екологічного лиха, вже давно відомо не лише мешканцям міста та навколишніх сіл, а й у багатьох інших регіонах нашої держави і навіть за її межами. Адже існуючі нині тут проблеми, за свідченням учених та експертів, набули вже міжнародного характеру.

І як це не виглядає дивно і навіть десь нелогічно, але окремі особи, наділені владою та можливістю впливати на ситуацію, використовують її для досягнення своїх власних інтересів, ігноруючи думки представників калуської громади.

Один із небагатьох фахівців, хто не зі слів інших, а з власних спостережень, висновків та підтверджених даних відверто вже впродовж багатьох років говорить про екологічні проблеми Калуша, є заступник директора ДП «Науково-дослідний інститут галургії» Юрій Садовий.

Ось і зовсім недавно на прохання журналістів інформагентства «Фіртка» він висловив свою думку про ситуацію, що існує нині в нашому регіоні.

Зважаючи на важливість цієї теми для калушан, а також на деякі нові «відвертості» від науковця щодо ситуації, що склалася, ми передаємо як уривки розмови з Юрієм Віталійовичем наших обласних колег, так і його відповіді на додаткові запитання, які стосувалися цієї теми, від журналіста «НК».

«Проблему можна вирішити, запустивши виробництво з переробки розсолів»

– Юрію Віталійовичу, скажіть, наскільки реально існує загроза прориву Домбровського кар’єру і до яких наслідків це може призвести?

– Можу запевнити, що кар’єр ніколи не прорве, хоча з району розташування Домбровського кар’єру та його зовнішніх відвалів уже десятки понад 50 років відбувається фільтрація соляних розчинів у водоносний горизонт і річкову мережу. Але цей процес ніколи не набуде міжнародного масштабу.

– Поясніть, чому ж тоді цій території присвоєно свого часу статус «зони надзвичайної екологічної ситуації»?

– Бачте, про загрозу прориву переважно говорять люди, котрі не орієнтуються професійно в цьому питанні. Кар’єр прорвати не може. Всі чекають на катастрофу чи катаклізм.

Насправді ж катастрофа вже настала років 25 тому. З того часу вона лише поглиблюється: забруднюється водоносний горизонт, просідає поверхня над відпрацьованими шахтними полями, розмиваються зовнішні відвали розкривних порід Домбровського кар’єру разом із розміщеними в них відходами інших виробництв колишнього комплексу хімічних виробництв, що входили до складу колись ВО «Хлорвініл», а пізніше концерну «Оріана».

Так, приміром, розмивання відвалів становить ризик забруднення водоносного горизонту. Наявні там соляні породи, які були неконденційними чи з різних причин не використовувалися, зокрема кам’яна сіль, при нашому кліматі розмиваються атмосферними опадами. Як наслідок, розсоли високої мінералізації постійно впродовж десятків років потрапляють і в річкову мережу басейну Дністра, і у водоносний горизонт навколо Калуша. Складно нині оцінити скільки саме невикористаних компонентів солей уже безповоротно винесено в довкілля – ймовірно, мільйони тонн.

Якщо в річковій мережі нові порції розсолів розбавляються та втрачають шкідливу концентрацію, то водоносний горизонт в межах міста, наголошую, що саме в межах міста, втрачає свою цінність і не може використовуватись людьми для побутових потреб.

Я зараз говорю про криниці та використання підземних вод не для централізованого водозабору. Проблема в тому, що навколо Калуша лише один водоносний горизонт: скільки б ми не бурили глибше, але чистої води не дістанемо. З огляду на це, подальше прогресуюче затоплення Домбровського кар’єру несе велику загрозу для населення, яке питну воду отримує з криниць.

Хочу також зазначити, що це не вода з кар’єру проривається у річки, а навпаки – з річки Сівки, водоносного горизонту та з території, що вище від кар’єру. Особливо цей процес спостерігаємо під час сильних опадів та повеней. 

До речі, активне потрапляння концентрованих соляних розчинів у водоносний горизонт та річкову мережу в районі розташування гірничо-технологічних об’єктів колишнього калійно-магнієвого виробництва відбувається з початку 60-х років минулого століття. Зокрема, з першого хвостосховища, починаючи ще з 1967 року виноситься розсіл мінералізацією близько 400 г/л. Тому цей процес триває вже не одне десятиліття і чогось кардинально нового з грунтовими водами в районі Калуша не відбувається, забруднення водоносного горизонту наростає.

Те, як течуть розсоли у річкову мережу та водоносний горизонт видно неозброєним оком, якщо подивитися на борти хвостосховищ, відвалів розкривних порід Домбровського кар’єру, особливо в холодний осінньо-зимовий період року, за відкладеннями мірабіліту. Це не означає, що навесні чи влітку процес винесення солей і соле- та розсоловміщуючих об’єктів припиняється. Він навпаки прогресивно збільшується, але не так помітний через активне розмивання відкладених у холодний період року нагромадженнях мірабіліту. Якщо в природному стані у водоносному горизонті мінералізація води становить 0,5 г/л, то навколо Калуша є ділянки, де концентрація перевищує 200 г/л. У деяких криницях нижче відвалів кар’єру мінералізація вже 20-30 років тому перевищувала норми в 400 разів.

Крім того, слід розуміти, що у відвалах Домбровського кар’єру знаходяться відходи й інших хімічних виробництв, а ще там певний час складувались навіть побутові відходи. І весь цей «коктейль» забруднює підземні води, але лише в межах міста Калуша.

– Чому, на вашу думку, тема Домбровського кар’єру, починаючи з кінця 2000-х років, почала активно лобіюватися на державному рівні?

– Дуже часто вона порушується спекулятивно. По суті проблему вирішувати не хочуть. Я бачу в цій ситуації трагедію в наступному: ми даремно втрачаємо цінний ресурс.

Наприклад, свого часу видобули руду з-під населених масивів Калуша та прилеглих сіл. Більшу її частину, повноцінно не переробивши, просто викинули у хвостосховища. Тепер ці корисні компоненти, що були тяжкою працею видобуті протягом десятків років із надр, розмиваються атмосферними опадами, а розчини забруднюють водоносний горизонт.

Маємо абсурдну ситуацію, коли з ресурсу могли отримати високоліквідний продукт з потенціалом для розвитку громади, а отримали непереборні труднощі для регіону.

Проблему вже давно можна було вирішити, запустивши виробництво з перероблення відходів. Тим паче, вже давно розроблені відповідні технології.

На жаль, влада зараз так питання не ставить. Хоча саме державний підхід мав би полягати у запуску процесу переробки відходів. Це було б правильно з точки зору майбутнього регіону, державних інтересів, забезпечення місцевого населення роботою.  Але ті, хто приймає рішення,  мають свій погляд на вирішення цього питання.

– Що пропонує нещодавно створена міжвідомча урядова комісія з метою  розв’язання проблеми?

– Комісія пропонує моніторинг. Кожен калушанин знає, що є два види негативного впливу від зупинки діяльності калійного виробництва. Якби виробництво тривало – був би господар цих відходів, який мав би за ними слідкувати, підтримувати об’єкти в належному стані та, зрештою, здійснювати той самий моніторинг.

А оскільки підприємство збанкрутувало, відходи стали нічийними. Шахти затопили. Тепер над ними існує ризик провалля. Поступово з них також витікають соляні розчини, створюючи додатковий негативний вплив на водоносний горизонт.

– Чи реально в сьогоднішній ситуації відновити виробництво калійних добрив?

– На мій погляд, найбільш раціонально не спостерігати як ресурс, видобутий тяжкою працею, десятки років бездарно і безповоротно втрачається, потрапляючи у водоносний горизонт та річкову мережу басейну Дністра. Цей легкодоступний ресурс можна використати його з користю, отримавши товарні продукти.

Перероблення дозволить зняти навантаження з водоносного горизонту. Здоровий глузд підказує, що необхідно раціонально використовувати цінний ресурс, що міг би стати однією з основ розвитку економіки Прикарпаття.

На жаль, за останні роки дискредитовано використання ресурсу – зараз люди схильні більше нарікати на шкоду від нього. Запустивши на цьому місці переробне виробництво, можна отримати ключову для західного регіону і стратегічну для України галузь виробництва калійних добрив. Адже сьогодні основна частка імпорту цих добрив припадає на Російську Федерацію та Білорусь, а могли б хоча б частково забезпечувати власні потреби самостійно.

– А скільки необхідно вкласти інвестицій, щоб запустити процес?

– Не так багато, як витрачаємо на добрива іноземного виробництва. Щорічно впродовж десятків років Україна закуповує калійних добрив на суму близько 200 млн доларів. Це при тому, що в нас калійна промисловість зародилась значно раніше, ніж в наших сусідів.

На Калущині добрива, які є стратегічним ресурсом для аграріїв,  видобували з 1867 року. Прикарпаття реально могло б забезпечити потреби вітчизняного ринку у найбільш цінних сульфатних формах калійних добрив.

Окрім Калуша, на Прикарпатті існує ще близько 20 перспективних ділянок, які можна розглядати як потенційну сировинну базу для створення потужної вітчизняної галузі виробництва різноманітних сульфатних калійних добрив.

«Так зване захоронення ГХБ призвело до «проїдання» 200 млн доларів державних коштів»

А далі хотілося б змістити акцент на те, що в Калуші є ще й полігон гексахлорбензолу. Результат – на цей полігон пішло 200 млн доларів. На нібито ліквідацію проблеми. Хоча насправді проблему не вирішили, а лише поглибили. Розрили та почали вивозити глину з домішками 1-2% гексахлорбензолу й готові, наскільки мені відомо, далі продовжувати це робити.

– Уже не вперше доводиться чути, що кошти, які виділила держава на утилізацію гексахлорбензолу, осіли в кишенях як столичних, так і регіональних чиновників, а ГХБ ніхто за межі України й не вивозив.

– Це справді так. Як мені, так і багатьом іншим калушанам також відомо, що цю так звану утилізацію проводили в тому ж Домбровському кар’єрі. Все це відбувалося не без відома впливових чиновників тодішнього складу Кабінету міністрів.

А за ці 200 млн доларів можна було запустити підприємство з перероблення відходів. І позитивні результати були б відчутні уже відразу із початком його діяльності. А нам далі пропонують робити моніторинг, хоча ми знаємо, що основна проблема полягає в просіданні поверхні та забрудненні водоносного горизонту. Образно кажучи, будуть далі міряти температуру хворій людині, що помирає, замість того, щоб почати лікувати.

– Повернемося до полігону гексахлорбензолу. Всі місцеві спеціалісти, ветерани калуської хімії, які були свідками його облаштування, стверджували, що не варто полігон чіпати, бо це може призвести до ще гірших проблем.

– Це ж саме говорив я тоді й стверджую нині. Щось вивозити з полігону не було потрібно. Найбільш прийнятним і значно дешевшим методом наведення порядку на цій території було виконати заходи з підвищення ізоляції цієї невеликої ділянки розміщення токсичних речовин від впливу атмосферних опадів та недопущення їх винесення у водоносний горизонт. І все… Такі пропозиції подавалися. Замість того, на мою думку, за погодженням високих чинів з Києва була організована імітація вивезення і захоронення ГХБ, що не дало жодного позитивного результату, а лише погіршило екологічну ситуацію та призвело до витрачання великих обсягів бюджетних коштів.

– Юрію Віталійовичу, а що ви можете сказати про так зване Калуське море, як часто називають водойму, що знаходиться неподалік хвостосховища і підприємства «Таркетт Вінісін»?

– Скажу відразу, що я в ньому не купаюся. І навіть не володіючи результатами лабораторних та інших досліджень не раджу цього робити й іншим нашим краянам. Не варто ризикувати, адже ця водойма є нічим іншим, як промисловим об’єктом, в якому міститься цілий букет різноманітних хімічних речовин. Яким буде віддалений (через певний більш-менш тривалий період) вплив цих процедур на організм – невідомо, адже це питання ще ніким не вивчалося.

Розмову вели Ігор МАРКОВСЬКИЙ та Анатолій ГАЙОВИЙ.

Нафтохімік ⁶